Завантажити

можна було... Пані пішла, а ми сиділи в хаті наче на гарячому вугіллю. І час йшов так помалу-помалу...
Через години дві пані повернулась зі спокійними вістками. Була й в мене в хаті. Ніхто не був, про мене не питав. Умовились, що о 7-й годині я буду в саду, під яблунею її чекати. Коли б мене не було, то знак, що щось стало мені на перешкоді... Була вона ще де в кого... Всюди покійно...
Після цих відомостей мені вже не сиділось у цих привітних господарів. Я не міг їх далі непокоїти. Я подякував їм за несподівану гостину, а милій пані за її велику поміч в біді... Попрощався і пішов кривими вуличками, якими скоро вибився на Старий Тракт. Ним я дійшов до тюрми і біля неї звернув на дорогу, що шосою вела до міста...
Час йшов дуже помалу. Дочекатися вечора, 7-ої години, було дуже важко... За Семинарією я завернув у густі хащі Нового Бульвару і тут знайшов лавку, де вмостився до відпочинку. Тут я і заснув... Чи довго спав – не знаю, але, розкривши очі, побачив, що вечір вже заховав у півтьмі окружні предмети.
Я поспішив широкою алеєю Бульвару до дому професора Крижацького, де я мешкав на поверху. Увійшов у двір, перейшов в сад. Ніде нікого не було і в хаті темно. По сходах я підійшов до вікна моєї кімнати. Постукав, і з хати вийшла дружина. Це був дуже нерозумний крок, бо в хаті міг чекати на мене чекіст. Але на моє щастя ніхто не приходив за мною і не питав.
Ми з дружиною умовились, що я буду ночувати в саді під яблунею, а коли б хто з непевних людей питав, то кажи, що я маю нічну варту в Університеті, як його урядовець. Ми розлучилися... Я тихцем прокрався в сад. Тут під великою яблунею на кожусі я приліг і... заснув.
Спав міцно і довгенько. Пробудившись, почав довідуватись, що діється в Ревкомі, що містився на протилежному горбі, у будинку колишньої Каз. (Казенної) Палати. Там було повне освітлення. Від будинку снували вогні авт. А в будинку був рух, і то великий, незвичайний рух, як на цю годину. Можна було думати, що Ревком утікає і сотнями лямп засліплює людям очі. Так десь опівночі вогні в будинку не згасали, але жодного руху помітно не було. Навколо затихло. Я виліз на дерево і з високості розглянувся навкруги. Через короткий час вже не втерпів і підійшов до будинку, де містилася Червона Міліція, щоби довідатись, що там діється... Там між міліціонерами були люди, яких я знав, яким я вірив і які мене знали і поважали... Тут я довідався, що большевики залишають місто, але тихцем, щоби було непомітно. Ревком – зник, а Начальника Міліції вже давно не видно і не чути.
Я переговорив з де-ким з наших людей і казав передати по участках, щоби наші люди єдналися і приховували зброю та набої. Мене послухали і за кілька наступних днів українці зібрали 70 рушниць, які згодом нам дуже і дуже придались.
Після цих відвідин Міліції я вже був цілком певний, що мною вже н?коли і н?кому цікавитися, і я спокійно пішов додому.

35
На другий день я вже сміливіше відвідував українські установи і людей, які вже турбувались організацією української влади в місті. Якось несподівано і нехотячи я зайнявся організацією охорони міста. До мене приходили видатніші камінчани з проханням стати начальником охорони. Вони казали, що місто тремтить від непевності. Бо хоча большевики відійшли на Балин і Дунаєвці, але чекісти час-від-часу наскакують на місто і захоплюють видатніших людей, як закладників. Цим вони не допускають українців до влади і забезпечують частини червоних, що вирвались далеко вперед і мають вертати через місто.
Так само вони доводять, що місто само не вміє і не може організувати охорони, та вона не була б авторитетною, і просять зайнятися тим, поки цього не зробить влада... Коли треба буде оплатити охорону, то вони зберуть на це діло гроші.
Коли за декілька днів большевики зовсім зникли, то зявився в місті відомій отаман, бандит Віденко. Високий, плечистий, з чорною бородою, він ходив по місті з великою ломакою в руках і наганяв страх, що ось-ось наскочить зі своєю ватагою, яка переховується в селах під Кам'янцем. Він одверто казав, що в Кам'янці давно пора влаштувати солідний погромчик. Його особливо боялися заможні жиди, власники крамниць, фабрик та заводів. Боялись, бо за погрозу йому відповідало все місто...
Хотів я чи не хотів, а став начальником та організатором охорони міста. Охорона була – озброєна А поза нею я організував охорону внутрішню. Цю охорону несло само населення, у своєму домі, дворі і підприємстві. Вона була не озброєна. Сильна була своєю масою, зв'язком і відданістю справі. Для певності і спокою населення я контролював обидві сторожі в той спосіб, що об'їжджав місто і перевіряв їх пильність, їх присутність на постах... Кам'янець був без влади і з кожним днем такого стану він був у смертельній непевності. А фронт наче б знаходився недалеко, і легко без бою міг би перейти в руки українського війська. Треба тільки його про це повідомити. Обрадившись з видатними людьми, я намірився виїхаті на зустріч військ. В ближчу ніч я таки виїхав, але переїжджаючи

читати