Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити
« 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 »

годі ґвалтувати свій боковий зір, і я насмілився ще раз глянути просто на неї. Дівчині було невтямки, зате я побачив, як кавалер насмішкувато, але з розумінням перехопив мій погляд. Поплямкавши губами, він раптом запитав:
- Подобається?
Я чесно підтвердив. За це вже не викликають на дуель.
- Я Костя, - чомусь назвався він. Ще один. І серйозно додав:
- Двадцять.
Спершу подумалось: напевно, він має на увазі, що його коханій двадцять років. Десь так вона й виглядала: похвалився молодим м’ясцем. Але тут ця граційна жива статуетка розтулила рожеві вуста, показавши в посмішці чарівно-нерівні зубки, якраз такі, що найбільше їй пасували.
- Двадцять зелених мені, - вточнив чоловік, - а їй – поляну, бухло. Ну, і хата твоя, якщо маєш.
Я мовчав. Не мав що відповісти й не хотів реготати. Я не істерик, я не істерик, я не істерик.
Він ще встиг іронічно запитати «Що, дорого?», але я не істерик, ні, я просто вирішив вийти раніше, на краю села. Приємно влітку перейтись пішки під дощем.
Мізансцена сільської місцевості вимагає панорамних описів. Це ж бо найблагодатніша царина для демонстрації синонімічного багатства рідної мови. Нещодавно вичитав в одного з не надто відомих прогресивних сучасників: «Срати Марко ходив у чисте поле...» – а далі пейзаж, гідний, як мінімум, Коцюбинського. Але цього разу – жодної агроромантики: дощ лив жорстокий, листопадовий за всіма формальними ознаками, і село стояло закамуфльоване в сірому. Посірілі хати під питомо сірим шифером, огорожі, іржаво-сірі купи сільськогосподарського брухту, і навіть горіхові дерева, які чомусь так люблять садити біля брам, помітно посіріли. Я йшов узбіччям дороги й тупо дивився, як масивні краплі б’ються в розсипи дрібного сіро-жовтого пилу. Люблю дощ, але платонічно. Але таки люблю: хіба не чарівна ця містерія перетворення пилу на багно? У тих місцях, де збиралися калюжі, пил чинив воді активний опір, і подекуди випливав на поверхню сухими грудками, як порошок капучіно, залитий окропом. Я змок відразу, це полегшувало відчуття загального дискомфорту, але було на душі, сказати б, сіро. І музика, звісно, також під колір. Музика в мене водонепроникна.
Зимна вода скоро охолодила всі враження від пригоди в маршрутці. Ну, людці, ну, нема нічого святого, ну, не на тій планеті й не в тому столітті я народився. Навіть проповзла ница ідейка: може, дарма не погодився, двадцять доларів за таку неземну розкіш, і всього треба спробувати... Ще один штрих до загальної сірої дисгармонії. А йти було ще довго, і взагалі, просто нереально, що все це почалось якусь годину й кільканадцять кілометрів тому. Здавалося, що дощ падає всередині мене, не лише зовні.
Від звуку, що пронизав цей сіро-сирий континуум, стало ще мокріше й холодніше. Це був свист, і то такий, що не лишав жодних сумнівів. Я проходив біля якоїсь незрозумілої споруди з вибитими вікнами, занадто близько до неї.
- Ей! – це ще нічого не значило, я ще міг іти далі. Навушники, в мене є навушники.
- Ей, ти! Чюєш? – оце вже гірше, якщо «чюєш», значить, врешті-решт я таки почую.
Я трохи сповільнив крок, і вмить обабіч мене затемніли серед загального сірого дві темніші постаті. Одна сказала щось на кшталт «Іди сюда, чюєш?». Що за слово-паразит – «чюєш»? Мені нічого не залишалося, крім як стояти і «чюти».
Я подивився на них. Хороші, просто чудові хлопці. Моцні, здорові, засмаглі майже до чорноти від роботи в полі. В сірих мокрих сорочках і сірих штанях, наче вони народилися просто з навколишньої дощової антиутопії. Чисті, без жодних болячок і слідів інтелекту обличчя, рожеві губи, суворі голубі очі. Брати, чи що? Двоє, класичний варіант: один тримає, інший б’є. Те, що вони збиралися робити, громадська думка не надто засуджує. До бійок у сільській місцевості мало хто ставиться як до насильства, правопорушення, це радше своєрідна фізкультура, що сприяє всебічному розвиткові агропромислової молоді. Видатні люди з замилуванням описують у старечих мемуарах, як ходили в юності «село на село», як парубки «хрестили» зайд. Це я не зараз філософствую, це я думав тоді, перш ніж запитати:
- Що вам, хлопці? Я не маю часу.
- Шоооо? – запитав той, що менший (менші завжди зухвалі надміру). – Ти хто?
- Олег, - відповів я, симулюючи зверхній спокій термінатора.
- Ги, - обоє посміхнулися, мов клоновані, показавши такі зуби, що Асоціації стоматологів України слід було б учинити групове харакірі. Ну чому в людей, які навіть слово «гігієна» без трьох помилок не напишуть, бувають саме такі казково бездоганні зуби? І ніяких тобі щіток, паст і лікувальних гумок. – Олег...
Їхні наміри були написані на цих обвітрених обличчях і пролетарських кулацюгах. Іншим разом я б неодмінно взяв участь, хоча б із солідарності з українським фольклором, що зробив рукоприкладство лицарською забавою, а відтак запрограмував цих дітей природи на відповідні дії. Якби хоч трошки ближче до мого дому, я навіть запропонував би: хлопці, почекайте-но мене хвилин десять, я зайду, почитаю лист, а потім повернусь і ми файно почубимось. Але до

« 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 »

Останні події

16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
14.05.2025|10:05
Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
14.05.2025|09:57
«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
09.05.2025|12:34
Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
07.05.2025|11:45
Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»


Партнери