Завантажити

свідоме життя, - я не міг позбутися нездійсненного бажання: передати словами (морфемами, буквами, байтами, бітами) один лиш момент в одній пісні. А музика, як на зло, ні в що не конвертується. Можна тільки переказати формально, що там відбувається: все звучить рівно, злагоджено, інструменти переплітаються між собою, і вмить усе розпадається на дзенькіт, стукіт, брязкіт, дзвін обірваних струн, писк погано налаштованої апаратури, людський стогін; це щось більше за какофонію, це так, як жбурнути цеглою у скляний кольоровий вітраж. Ця пісня називається... Неважливо, як називається. Люблю я, все-таки, людей: милі, наївні істотки.
Це свого роду творча лепра. Я не думав, що Дідова хвороба передається людям, які поруч. Адже ти не знала, не могла знати, що сталося зі мною за цей без малого рік. І ніколи б не припустила, що я читав і впізнаю перекладеним у прозу той давній Дідів вірш:
Синові Жахові розкажеш про жахи,
Синові Споминові виплачеш спомини...
Я не знав, що робити. А що б ти робила на моєму місці?
Шарпнувся до виходу, широко, навстіж, безкомпромісно прочинив двері, схопився за клямку, затягнувся повітрям. Це село, це ж як великий дихальний апарат, штучна легеня. Дайте мені дихати, і я ніде більше не піду. Писатиму книжку, хоча книжкою ви не відбудетесь, це точно. Я це все вилікую. Зцілю.
Якби не одна зовсім маловажна обставина, я так і повалився б у сніг.

липень - серпень 2003

читати