
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
грудками відвалювалась від штанів. Колючої соломи набилося в черевики, під сорочку, за комір. Тут чогось мене пройняв якийсь похмуро-рішучий безшабашний настрій, припорошений злобою особисто на Діда, наче саме він наслав на мене всі ці перипетії з холодним дощем включно. Ахтунґ, сивочолий! Ховайся в бульбу! Не буду я чекати на твою смерть, живуча руїно, незчуєшся, як усе таємне стане явним.
Я робив перші, болісні ще кроки. Дощу не видно було кінця. Звідки в них там, нагорі, стільки води?
...В першу ніч на новій квартирі я заснув, не постеливши. Ти називала це «окуклитись» – один із дуже небагатьох твоїх русизмів. Мені наснився документальний сон, дуже детальний і точний, хоча було то ще за твоїх студентських часів. Ти піднімаєш очі від підручника Пономарева й кажеш: «Слухай, тут пише, що для художнього тексту вважається нормою, коли в уривку з тисячі символів не повторюється жодне слово!» – і, не діждавшись від мене реакції, додаєш: «То, напевно, службових не стосується». Я, власне, не знав, як реагувати на це непряме звинувачення у творчій імпотенції. В мене б неодмінно щось та й повторилось.
...Зовсім помалу я шкандибав додому крізь сіре, так само неквапно надходив вечір. Ще одного такого контакту з місцевою цивілізацією я б не витримав, але то було б забагато навіть для такої майстрині іронічного жанру, як «доля».
Парубоцькі квартири завжди наповнені якимось духом недоглянутості, проти якого марні будь-які генеральні прибирання. В мене, звісно, немає ношених шкарпеток на плафонах чи перегнилих яблук під столом, але трапляється, що я піднімаю річ, яка впала на підлогу, лише за тиждень. Якщо навести зразковий порядок, відчуття покинутості значно посилюється. Пахощі Віри, миттєво заповнюючи хату, так само швидко вивітрюються. Причина не в запаху: можливо, ця вільготна, збудована ще за цісаря Франца-Йосифа вілла була від початку призначена бути кублом самотності. Ми ж не знаємо, яку самотність має природу: можливо, це якесь поле, чи там енергія, чи радіація, що здатна накопичуватись у стінах.
...Вже нині, я сказав то собі дуже впевнено, почну писати книжку. Незалежно від того, що саме буде написано в листі. Чи ти жива там, чи мертва. Зрештою, це вже не з міркувань помсти, а заради Правди, Справедливості... (Сказавши це про себе, я раптом завважив, що ці слова десь зникають. Повторив ще раз: Правда, Справедливість. Нічого, жодних імпульсів, жодних ознак душевного збурення й серцевого горіння, тільки глухе відлуння від стінок – нема ніякої Правди, ніякої Справедливості, принаймні в мене всередині. Самонавіювання не вийшло; але для чого тоді я насправді писатиму?) Усі мої логічні побудови розвіяло раптовим звуковим штормом, як то буває всередині моєї музики. І то правда: так значно простіше. Раз музика зі мною, значить, я роблю все вірно. Я завжди кохатиму тебе, музико. Це не викликає сумнівів, тому я ніяк не мушу того доводити.
... Я не дуже люблю бувати дома. В мене тут теж є музика, але в одному кінці кімнати її збирається більше, ніж в іншому. В мене є телевізор, але від нього ще гірше. До павутиння я ставлюсь лояльно: павуки допомагають мені в боротьбі з численною комашнею, що всіляко прагне зі мною співмешкати. Влітку я неохоче прочиняю двері й вікна, а взимку не палю грубку, доки з рота не піде пара. Весь посуд мій – чайник та каструля, і Віра, в пориві материнських почуттів запропонувавши мені колись приготувати щось «смачненьке», нарвалась на спалах праведного гніву. Моя квартира не для того, щоб у ній жити, а для відчуття, що мені є куди повертатись.
Ця хата – Вірина материзна, вона провела тут кілька років свого дитинства і має море пов’язаних із цими місцями ностальгійних сентиментів, які, виявляється, з переходом до «зрілого» віку посилюються. Віра небагатослівна, тож картинки з чужого дитинства чарували несподіваним мінімалізмом, фабульністю, точністю абрисів. Я навіть дався раз витягти мене на своєрідну екскурсію місцями її найяскравіших споминів, що нічим не вирізнялися з навколишнього села, але оживали у Віриних розповідях такими, якими були три десятиліття тому. Квартира стояла пуста, її тримають для сина, вісімнадцятирічного нероби, що втік від сімейної відповідальності до міста, порушивши батьківську волю і навідріз відмовившись іти по чиїхось стопах. Малий десь там вступив, декларує самостійність, живучи в якогось там знайомого мужика, що змушує Віру на повному серйозі побоюватись за синову орієнтацію. Вона питала мене, чи не маю я десь підхожої вакансії для її золотця. Гострі напади материнства прикрашають жінку, але роблять її сексуально непривабливою.
... Цікаво мені, чи довго я йшов. Бо точно знаю, що кроків зробив чимало, і води на мене вилилась ціла прірва, а скільки це тривало в перерахунку на час? Вечір відчутно наблизився. Мимобіжні машини пару разів обдавали мене струменями бурої суміші пилу з водою, але враження на настільки мокру людину справити не змогли. На кінцевій маршрутки якраз розходився невдалий імпровізований базарчик: бабки волокли відра з непроданою
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року