Завантажити

Доброго ранку!

Очі відкриваються рівно о восьмій, хоча йти нікуди не треба, канікули. Сідає на ліжку, прислухається. Р-раз - два-а. Р-раз - два-а. Квітуню, розумничко, ти зможеш. Тяжко, але ж не смертельно, треба лиш потерпіти. Підбадьорена успіхом, підводиться, бреде коридором до ванни. Та вже за кілька кроків на очі навертаються сльози, пересохле горло, не втримавшись, жадібно втягує повітря. Чистить зуби, захлинається, плюється. Втирає щось невидиме у скроні. Сідає на кухні на білий стілець і мружиться від білого світла з вікна. Варто спробувати ще. Р-р-р-раз. Але не два. Р-р-раз! Але все-таки не два. Ну, все. Вісім кроків до дверей. Влізає в дублянку. Хлопає по кишенях - ключі, гроші є. На вулицю, через дорогу, до аптеки на розі. Пожмакані папірці у віконце, монетки в тарілочку. Затиснувши в руці, бігом до найближчої брами. Обережно стискає пальцями голку. Зробити одну акуратну дірочку, щоб не витекло. Проколовши, щедро вливає, а пальці тремтять. У голові дурманиться. Ра-аз - два. Ра-аз - два. Нафтизин, галазолін, санорин, фармазолін, назол. Найгірша форма наркоманії - бажання дихати.


«Я так хотіла цю дитину, а вона мене мало не вколошкала...» (Зізнання, зроблене мамою після реанімації.)

Щойно почавши усвідомлювати себе, маленька Квітослава вже обтяжила маму серйозною проблемою. Ця проблема стосувалась покарань за проступки. Так багато різноманітних виховних заходів існує для виправлення прикрих, неслухняних дітей - на будь-чий смак. Але ж Квітуня - янголя, золота дитина. Вона вчасно приходить додому, старанно робить уроки, без нагадування прибирає в кімнаті, тримає одіж у чистоті. А ще вона приносить мамі квіточки й малює для неї картинки, варить якісь зупки чи макарони до її повернення й ніколи не з'їсть ані ложки, поки мама не сяде за стіл. І все ж ця зразкова доня час від часу, з незбагненною методичністю, вчиняла якісь неподобства. Тут уже мамі ставало не по собі від того, з якою ягнячою покорою Квітослава приймає будь-яку кару. Але... Чи було це для неї карою? Не пустиш її гуляти - вона знайде собі цікаве заняття вдома; закриєш у кімнаті - сяде за малювання чи книжку; замкнена в темній коморі біля ванної, вона вигадувала всілякі історії, від чого виходила на волю збуджена й щаслива, мов після дитячого кіносеансу; так усі методи покарання, застосовувані мамою, виявлялись недієвими. Виснажливі довжелезні нотації Квітуня вислуховувала уважно й зацікавлено, а потім на вимогу мами присягалась, що більше так не робитиме; справді, саме так вона більше не робила. В результаті мама, - не могла ж вона залишати безкарними доччині бешкети, - щоразу сильніше мучилась совістю й безсиллям, тим часом як на дівчину її покарання не справляли жодного враження. Лише згодом вона зрозуміє, що намагалась боротися з кам'яним терпінням і винахідливою жорстокістю Дитинства.


Коли вона вперше почула слово «виховання», їй було вже відоме «поховання». Все ясно: поховати - закопати в землю, виховати - викопати.

Тато у Квітослави працює в Албанії. Столиця Албанії - місто Тирана. Але Квітославин тато живе не в Тирані. Він взагалі не в місті живе. Там, де він живе, немає пошти, телефону, навіть електрики, та й теплої води, напевно, теж. Але тато все-таки час від часу пише листівки. Ще тато деколи присилає гроші. А раз він навіть сам приїхав на Різдво. Ні, точно немає теплої води там, де живе тато, - подумала Квітослава. Бо тато був весь брудний, зашкарублий. У роті в нього попсувалися всі зуби. Мама не могла дивитись на тата. А Квітослава дуже навіть могла, бо тато привіз їй подарунок - велику жовто-зелену цитрину. Таких на наших базарах не побачиш. Їсти цитрину Квітослава не буде: якщо з'їси - гам! - і нема, а так лежить, і подивитися приємно. Тато сказав: там, де він живе, таких цитрин дуже багато. А мама з кухні крикнула, що вона в цьому не сумнівалася.


Пустою алеєю найтихішої вулички цього сонного району тьопає мале, мов зернятко, дівча в усьому фіолетовому - курточка, спідничка, панчішки, кросівки, навіть шлейки ранця фіалкові, - сама не набагато більша за той ранець; яка ж то мати пустила тебе, пташино, надвір саму? (Не могла ж мама чекати, поки вона почне справляти доросле враження.)

Бухгалтерку з маминої роботи звуть Олеся, або пані Олеся, як для Квітослави. Треба сказати, що Квітослава терпіти її не може. Вона приходить у гості рідко, але завжди невчасно. Гуска дурна, але любить усілякі сентенції, мудрі думки. Наприклад, якось ще мала Квітослава хворіла на свинку. Дуже паскудна хвороба: лежати тихо несила, а поворухнеш головою - дикий біль. Приперлася ця Олеся, коли тато був на роботі (він поділяв доччину антипатію, анітрохи її не приховуючи). Вони з мамою сіли біля самої Квітиної спальні й почали комусь там кісточки перемивати. Чи, може, плакатись одна одній. Мама їй тихо, тихо, а вона репетує, як у кіно: «Час - найкращі ліки! Час усе вилікує!» Подобається їй, повторює ще раз і ще. Думати треба все-таки. Не знати, що б могло статися з дитиною, якби мама ввечері нарешті не здогадалася

читати