
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
повстанцями розбила іспанське військо при Quito, звільнивши народ Еквадору від рабства й подарувавши йому незалежність. // Рівно о 5 хвилин по дванадцятій 2 лютого, не доживши пару місяців до свого 19-го дня народження, Квітослава, вперше в житті нахлявшись на студентській вечірці з приводу так званого «екватору», себто середини навчання, позбулась нарешті своєї цноти з малознайомим юнаком на ймення Антон. Що не кажіть, а між речами існує таємний зв'язок.
Ще місяць після того вона боялась дивитись мамі в очі, була переконана, що в ній не могло не статись якоїсь важливої зовнішньої зміни, що всім виказує: вона тепер - жінка.
Знаєте, які спогади осіли у Квітославиній пам'яті від першого сексу? Крім того, звісно, що її постійно трохи нудило від великої кількості й низької якості випитого. Ну, по-перше, вона майже встигла заснути, поки спокусник длубався в поламаному замку, а потім силкувався присунути до дверей крісло. Вона відкрила очі, кімната невпинно оберталась, наче вона бігла білицею в колесі. Кількаденна щетина, якою молодик підкреслював свою маргінальність, звела нанівець задоволення від поцілунків, а тоді він переключився на її оголене (до речі, також не без пригод) тіло, яке протягом усієї вишуканої прелюдії страшенно мерзло й геть усе вкрилося сиротами. Зрозумівши, що зараз має статися, Квітослава скоренько загадала бажання: «нехай не буде боляче і нехай не буде крові». Боляче не було аніскілечки, зате кров'яки - мовби з відрубаної голови. Й усе на чужі ковдри, на білі простирадла. Захоплений пристрастю, герой-коханець спершу нічого не помітив, аж йому стало в'язко й мокро. Відсторонившись, він оглянув справу своїх чересел і мовив: «Мать твою!» // Слід урахувати, що Квітослава завжди ставилась до майбутньої дефлорації як до другого народження. Невесело зустрічав новонароджену світ дорослих утіх.
Вона віддалась чужому хлопцеві з цікавості, не в останню чергу - з бажання таємно напаскудити мамі, але й вірила в любов, яка приходить потім. Антон пішов підмиватись і щез, а на ранок замість любові - перше похмілля.
Колись у Квітослави був кіт, і був цей кіт дуже чистопородний. Такої чистої породи, що мама не дозволяла випускати його навіть на балкон. А коту цього дуже хотілось, бо він у свої два роки не звідав котячої любові. Він і днював, і ночував біля балконних дверей. І нявкав дурним голосом. Послухайте, мамо, - сказала раз Квітослава, - а може, це в нього кохання? - Що ти верзеш, Квіто, - відповіла мама, - коти не почувають кохання. Самі ви, мамо, не почуваєте кохання, подумала Квітослава. Й відкрила нишком котові двері. Кіт щез, але за три дні повернувся замурзаний, худий і побитий. Мама плакала. Потім вона відвезла кота до ветеринара, і там він пробув кілька днів. Коли кота повернули, він більше не чатував біля дверей на балкон. Він став повільний, сонний, спокійний. Коли не спав, то жер або неквапно вилизував свою шерсть. Квітослава переконана, що йому зробили таку операцію, як у фільмі «Політ над гніздом зозулі».
Все було б гаразд - саме сьогодні, саме зараз, - якби місяць тому не позичила Олиному залицяльнику мамину книжку. За пару днів той хлопець уже зник з обріїв. Що казати, як мама запитає: де?
Живе собі дівчинка: непроста, але й без надмірних вивихів - це Квітослава. Часом береться до переоцінки життєвих цінностей, але скоро відволікається. Я-Квітослава - унікальна й не-така-як-усі, як і всяке «я»; вона-Квітослава - доволі типова, як і всі «вони». Чотирнадцяти років почала хвилюватись, чого ж це не йдуть перші місячні; дев'ятнадцяти років - лізе на стінку, коли трапляється дводенна затримка. Це життя: завжди знайдеться якийсь паскудний страшок, неприємне чекання, що перепсує відведений для щастя час. Її вважають нездорово веселою, занадто легковажною, вона вже давно забула, коли останній раз плакала. Зате, коли вона всміхається, люди часто розчулюються до жалю, чи й не до сліз. Таке вже в неї обличчя.
Прозорість струменів, що стікають під час щоранкового миття волосся - а воно також псується від надмірного догляду - і це, можна сказати, Квітослава.
Останні рази їй нагадували, що вона галичанка, в такому контексті: вона мусить здобути блискучу освіту, аби бути гідною свого майбутнього - гіпотетичного - чоловіка. Галицькі дівчата вигідно відрізняються від східнячок якраз чудовим вихованням, моральністю й розумом. Ні, в цю казочку Квітослава більше не вірить. Так зване «здобуття освіти», як виявилось, полягає у щоденному висиджуванні й конспектуванні нескінченних лекцій із різноманітних, більш чи менш важливих, гуманітарних дисциплін. Усі ці записи, навіть коли їх увечері перечитувати, не залишали в пам'яті жодних слідів, тож усе одно перед екзаменами доводилось інтенсивно фарширувати голову знаннями, які назавтра танули, мов сніг. Для того ж, аби створювати враження інтелектуалки, досить було не надто багато говорити (а Квітослава й без того небалакуча), та ще деколи ненав'язливо вставляти: «ох, усе це таке амбівалентне» або ж «ну, не треба аж такого
Останні події
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»