
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
зняти зі стіни годинник.
Ніс по-закладедобу дазивається «діс». Тоді від - головдий оргад, цедтр тяжіддя тіла. Коли діс закладає вдочі, сдяться важкі, задушливі сди. Баба каже - баледьке чортедя затискає діс долодькою.
У фільмах, у книжках сни зображують загадковим, примарним світом незвичайних подій і яскравих переживань. А Квітославі, як на зло, сниться всяка буденність. Вночі вона проживає такі самі одноманітні дні, наповнені мікроподіями, міні-радостями й кишеньковими розчаруваннями. Так було, поки вона не побачила вві сні Фашиста. Хоча Фашистом він був лише в її дитячому розумінні, а насправді ж являв собою стрункого, охайного, холодноокого гітлерівця в чорній есесівській формі. Бо фашисти - то Італія, а німці - нацисти. Була війна, окупація. Мама казала нікому не відчиняти двері, але, коли Фашист подзвонив, Квітуня чомусь пішла й відімкнула. Він стояв у дверях, не переступаючи поріг, такий високий, до самої стелі, зовсім не страшний. І щось він їй казав, а вона, звісно, нічого не розуміла. Він говорить, вона слухає, дивиться, киває головою від переляку й зачарування. Тоді Фашист розвернувся - і сходами вниз, а вона не поспішала зачиняти двері. Сказане Фашистом вона частково запам'ятала, і все своє життя шукала когось, хто допоможе це перекласти. Виросла, була вже немолодою жінкою, а все розпитувала людей, що знали німецьку, повторювала, сподівалася, що впізнають за спотвореними дитячою пам'яттю словами щось знайоме. Але прокинулася Квітослава тією самою маленькою дівчинкою, уже не пам'ятаючи слів Фашиста. Взагалі нічого з того сну не пам'ятаючи.
Вона народилась на Великдень, тому з гордістю всім розповідає, що має День Народження щороку інакший.
Квітославі пора снідати, але така ось прикрість. Помідорова зупка дуже смачна й поживна. Але є ще ябчанка. Хочеться ябчанки, але й помідорової зупки хочеться. Як обрати? Ось ябчанка. Ось помідорова зупка. Лихо. Це дуже погано, отак перебирати харчами. Гай-гай, Квітославо, - завжди каже мама, - є багато діток, у яких навіть крихітки хліба немає. Вони дуже хочуть їстоньки, а їхня мама не може їх нагодувати. І показує телевізор, а в ньому - голодні негренята. Їх дуже, дуже шкода. Квітославі тепер ці негренята допоможуть. Якби тут були голодні негренята, думає вона, що б я їм віддала? Ябчанку? Чи помідорову зупку? Точно, зупку! Значить, я хочу ябчанки. Так визначитись набагато легше.
Мама гаряча. Тобто в прямому значенні - нормальна температура тіла на пару градусів вища за загальнолюдські 36,6. Але це не просте тепло. Квітослава підозрює, що мама радіоактивна.
На Святвечір - до баби Марти. Мама недолюблює бабу Марту, а та свою невістку й поготів. Але так заведено. Все-таки сім'я. В бабиній хаті тепло, вигідно. Горять свічки, блищать дощики з фольги. На столі - дванадцять пісних страв. Різко пахне оселедець. Підсихають рум'яні оладки. Ну, по п'ятдесят, каже мама. Налийте ще, пані Марто. Квітославі - компотику, рано ще, мала. Нова радість стала, яка не бувала... Всі співають. Мама собі вже сама наливає. П'є. Обличчя в мами налите кров'ю, рум'яне, губи мокрі. Очі палають п'яно чи п'янко. Пречистая діва сина породила, - тягне вона, - ой, так-так рано, - а в самої голос оксамитово-котячий, який буває в фатальних спокусниць у кіно. Бабця Марта позирає на маму з осудом. Думає: якби не ця безтурботна хвойда, Дмитро, може, був би зараз удома.
Ось у кого не було проблем з недоїданням. Залишити надгризене, надірване, та ще й зі слідами зубів - ніколи, вона це ненавидить! По ній завжди акуратна, порожня тарілка.
Не йме Квітослава віри, що курячі ніжки - це справді ноги живих у минулому курей. Вона вигадує собі й вірить, що вони дозрівають на спеціальних деревах, де висять цілими гронами на гілках, підпертих арматурою. Цим поживним плодам надають форму ніжок, аби розпалити в людей апетит. Якщо ж то справді ноги, то хіба виправдовує смерть нещасної Ряби одна вечеря маленької дівчинки? Поки діти таке їдять, їх ніяк не ізолюєш від смерті. Квітуні дуже шкода курочок. // Проте анатомію курячої ніжки Квітослава знає в найдрібніших деталях. Кожен м'яз, кожен найменший шматочок плоті має свій особливий смак, якщо його відривати і їсти окремо. Відокремлювати кожну частинку також треба в особливий спосіб. Коли вона думає про курячу ніжку, відчуває суміш гидливості від липкого жиру, що надовго залишає на пальцях свій специфічний запах, і поваги до майстерності, з якою природа розмістила навколо маленької кісточки цей букетик розмаїтих присмаків. Ця посмертна увага - наче вибачення перед птахою.
Квітославин письмовий стіл має в кришці порожнину, до якої можна долізти, запустивши руку по плече в шухляду. Там лежать речі, яких не можна бачити нікому. Поступово там збереться багато томів її щоденників. Нікому, чуєте?
Дев'ятирічна Квітослава розкриває коробку з новим набором фломастерів, розкладає на підлозі аркуш паперу й малює щось таке, як морський коник, але водночас як півень; домальовує почварі ослячі вуха, зміїний язик, заштриховує
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року