
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
травневого листя з дерев. Нехай запитає: що ж це за букет, де квіти? - А вона відповість лукаво: а я? // На місці, біля пам'ятника, Квітослава несміливо визирає зі своїх заростів. Просто на неї дивиться таке знайоме обличчя, тисячу разів бачене в університетських коридорах. Таке всміхнене, а в руках - загальний зошит у твердій палітурці, зелений, з екзотичними рибками.
Ось воно, ось воно, сталось. Ідучи поряд зі своїм ще-не-першим-хлопцем, боячись на нього глянути, вона геть забуває про те, що півгодини тому ні на що «таке» не сподівалась: вона, виявляється, вже давно передчувала, що воно станеться.
На джазовому концерті Квітославу розморило. Чи то від незвички до алкоголю, якщо так можна назвати стограмовий келишок мартіні б'янко, чи від насиченого сигаретним димом повітря, чи, може, таки від музики. Вона простягає ослабле рученятко, кладе на стіл, і він умить накриває її своєю вологою, мало не вдвічі більшою долонею. Вона не дивиться ні на нього (чому він так хвилюється?), ні на музикантів, вона взагалі заплющує очі. Та на задній стінці повік невпинно сновигають золотаві тіні, гнані барабанними розсипами. Візуалізація, - м'яко всміхається Квітослава, пригадавши, що бачила подібне в заставках до програм-аудіоплеєрів. У лівому куті стереопростору верещить поросячим голосом саксофон: «квіто, квіто, квіто» - справа на це відповідає буркітливий бас: «слава, слава, слава». «Квіто» - «слава», «квіто» - «слава», його рука вже не волога, навіть не мокра, вона плавиться, вона рідка, обтікає її тонку ручку приємними гарячими хвилями. Тіні на повіках закручуються у вузол, «квіто» - «слава», «квіто» - «слава», а він каже на вухо: «It's all been painted with love».
На день святого Валентина вона подарувала йому секундомір, а він їй - перстеник, який обом дуже сподобався, але не тримався гаразд на жодному з її пальців.
Вони були таки різні, їхні біоритми - до неможливого асинхронні. Вони були такі різні, що майже завжди, коли вона знемагала від бажання бути з ним наодинці, притулитись, поцілувати, - він тягнув її до якоїсь кав'ярні на довгі вечірні посиденьки за кавою (він любить, вона терпіти не може) чи пивом; тоді ж, коли вона після лекцій, курсів або роботи, знесилена, хотіла лише спати, радісно повідомляв, що сусіди нині поїхали, тож кімната в їхньому розпорядженні... Він хотів її найдужче чомусь саме під час місячних, а вона телефонувала чомусь саме тоді, коли він виходив або лежав у ванній. Часто по довгій мовчанці вони починали говорити одночасно, до того ж абсолютно невідповідні речі, тож виходило страшенно незручно. Так і цього разу. Обабіч важких дерев'яних перил на сходах вони ніяк не могли попрощатись, тяжко мовчали. Вона вже назбирала достатньо аргументів і сміливості, щоб нарешті запропонувати йому: розійдімось, аби не мучитись. Коли Квітослава набирає повітря в легені й видає «знаєш, давно пора нам це все...», разом із нею говорить він: «А слухай, чому б нам не одружитися?»
«Жінка без чоловіка - наче скрипка без смичка» (циганське прислів'я).
Заміж за нього? Оце вже - ні!... Але, власне, чому ні? Квітославі явно бракує серйозних аргументів. Подивись на це все тверезо. Вчитись лишилось небагато, роки два. Люди, які відкладають женячку до кінця навчання, вічно жаліються, що робота й суворі будні псують їм усю романтику перших подружніх років. То, може, буде краще, якщо «медовий» період припаде на порівняно безхмарні студентські літа? З роботою все, здається, визначилось. Він любить її, вона, здається, його. Їм добре разом. У тому самому плані, тобто. Навіщо спати разом таємно, коли можна спати разом відкрито? Крім того... Ох, Боже, яка ж це все банальщина... Зрештою, хтось колись має бути з нею. Якщо це буде не він, то хтось більш чи менш подібний. Не просто ж так вона обрала саме його. Відмовлятись від доброго заради пошуку ще ліпшого? І допоки? Хіба в процесі цих пошуків не забудеш, чого шукаєш? - «Кому я ще така потрібна?» - пищить її внутрішня сіра міль, і ще раз для переконливості: «Кому я така потрібна?» - А головне - як можна плюнути відповіддю «ні» в ці наївні, закохані очі, яким так кортить почути слово «так»? Вона вже достатньо травмувала його тим, що попросила часу на роздуми. А що буде з їхніми стосунками після «ні», невже доведеться... Коротше, немає іншого виходу, крім як сказати... // Так у Квітослави, що відмовилась від ескорту й поверталась додому пішки, за кількасот коротких дівочих кроків «ні» переродилося в «так».
Оце ж бо вперше за весь час, що вони разом, вона попросила пару днів на роздуми - пару вечорів його відсутності. Досі лише він мав право відмовити в побаченні. Це треба відзначити, цю подію слід обмити, цьому страху чекання треба залити очі.
Ввечері «вільного» дня Квітославин хлопець, нажлуктавшись із кимось пива до осоружного важкого туману в голові, спустошений чиїмись напівп'яними балачками й необхідністю видоювати слова з себе, пропускає крізь сонячне сплетіння щоденний укол страху беззахисності, в темряві восьмого поверху
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року