Завантажити

чекає. // Навряд чи він був того всього вартий, але-але. Хоча ні, точно не вартий. Оля, познайомившись із цим її хваленим суперкоханим, лишилась про нього поганої думки. Зображує з себе не відомо що, - каже Оля, - великого інтелектуала, а насправді весь внутрішній світ зводиться до мікрофлори.


Її не влаштовує його відчуженість, неуважність: він тримає дистанцію, він не приховує, що вона не на першому місці в його системі цінностей. А як воно хлопцеві - бачити, як вона день у день бурмоситься, та не могти вирвати ані слова пояснень?

Своєму першому хлопцеві Квітослава створює проблеми різного характеру. Ці проблеми спонукають його до ведення щоденника. Щоденник першого хлопця Квітослави складається з речень. Ось деякі: «Віднедавна я помітив, що мені подобається заводити з людьми стосунки, щоб їх розривати. Взагалі, я оптимістична людина... Інколи навіть трошки по-дурному оптимістична. Але не тепер, не зараз… Не з цього підвішеного стану, коли ніби є Щось і Щось дуже велике, але подивишся з іншого боку і не знаєш, чи є… Жінки, на жаль, цікаві в переважній своїй більшості до того моменту, поки їх не пізнаєш, не зрозумієш. Ми відповідаємо за тих, кого приручили, в тому числі й за тих, кому дозволили безкарно пити свою кров. Це проти всіх законів мого всесвіту. Ти не відчуваєш, що тебе використовують як тимчасову затичку? То не значить, що я тепер холодний і байдужий, просто мені активно не болить, і це, здається, не так зле. Хіба це якась зрада? Це як тест на вагітність. Несвідома, непогана жорстокість, вона виходить від пізнання світу, але може наробити багато шкоди. Ці історії ніколи не тривали більше двох місяців. Як жити, чесно кажучи, не уявляю. Але то таке. Я не дуже вірю в роздвоєння особистості і все таке… Але в мене таки є ця паскудна сторона. Я, в силу притаманних мені слабкостей, люблю і мушу віддаватися людині, яку люблю... Я боявся б віддатися в ці руки. Це страхітливо жорстоко, але робиться це, звісно ж, несвідомо. І робиться, безперечно, з емоційної голодухи.»


Подзвонити по телефону для Квітослави - подвиг, який можна порівняти зі стрибком в ополонку; досить сказати, що в 9 з 10 спроб подзвонити вона не доходить до останньої цифри номера.

Якщо Квітослава телефонувала своєму першому хлопцеві додому, слухавку зазвичай брала власниця квартири, де він винаймав кімнату. Була вона непомірно щедра на пестливі слова. Засипала ними Квітославу щоразу, поки він добирався до телефону зі своєї віддаленої кімнати. Від цього дивного нашіптування з легким російським акцентом, - пані, видно, була російськомовна, - завжди ставало незручно. Найбільше дивувало слово «рибонька», що тягло за собою спогади про снулих коропів у каламутній воді, разючу антирекламу магазину «Жива риба».


Юнацька зрада гірчить, але не болить. Не зрадженому, звісно, а зрадникові. Наче хтось інший чинить неподобство за тебе. Поза тим, усі ми люди. Це погано, але ж це - нормально.

Не всі речення у щоденнику першого Квітославиного хлопця стосуються Квітослави. Може, в нього ще хтось є? Чи не та Ярина, яку він згадував? Погляньте лишень: «Отак. Знову люблю. І тепер уже так, як справді - ніколи. Завжди цікаво й мило бачити тебе справжню. Для цього, напевно, потрібні екстремальні умови. Навіть не знаю, чи про таке можливо розказати. Про це пишуть романи, поеми, але отак, кількома словами… Вона тебе любить, а таке треба поважати. Сподіваюся, буде ще час, коли ти будеш згадувати про те, що в нас було, без жалю. Але давай уникнемо хірургічного втручання в вигляді ампутації мене від тебе й навпаки. Тільки не думай, що мені буде легше, якщо я зовсім тебе не буду бачити. Це не так. Вірити тобі (в прямому сенсі, так як від початку) було б самогубством, ти ж знаєш - ти завжди кажеш те, що відчуваєш у поточний момент, а потім воно міняється на протилежне. Але я тебе люблю, і не ставлюся до того як до якоїсь кари, хвороби, напасті чи щось таке. Люблю і люблю. Дав волю любові до людини, яку любити не насмілювався. Дозволив собі мріяти, хотіти й діяти. А як усе було безнадійно… Хіба не диво?»

«Квіто, - каже вірна подруга Оля, вислухавши зливу сліз і нарікань, - забий! Якщо воно - твоє, то нікуди не втече.» Еге, втішила. Коли ж воно моє, але таки втече?

«Недобре жити й думати, що все погане, що може статися, станеться з іншими, а тебе не зачепить. Тоді всі ці лавини сходять на тебе зненацька й можуть поранити занадто сильно. Але також гидко жити й тішитися щодня, що нічого зі сподіваної гидоти не сталося. Крім того, хтозна, чи очікування неприємностей не притягує їх?» - це знов зі щоденника Квітослави.


Вона думала: скажу мамі про хлопця, коли все визначиться. Боялась. Може, взагалі не казати? Нарешті (рішуче): «Мамо, в мене є молодий чоловік!» - мама невизначено струснула головою: «Ну, дивись мені...»

Розумієш, коханий, - виправдовується Квітослава (про себе й на самоті), - я не можу не думати про майбутнє, бо в мене майже нема минулого. Сказати тобі «так» лише тому, що люблю тебе, було б нечесно. Мені не досить

читати