Завантажити

телевізор, ні переписувати конспекти. Ні говорити по телефону. Ні навіть піти погуляти. Дозволяється лише одне - горе. Чим, власне, Квітослава й займалася.

А як тепер їй співіснувати з паном Андрієм? Він як був, так і лишився для неї чужою людиною. Не той уже вік, та й не так багато часу минуло, щоб вона могла прийняти його на вакантне місце батька. Ще на похороні вона збагнула: панові Андрію нема куди йти. Свою квартиру він залишив покинутій дружині з дітьми, на нову заробити не встиг. Їм доведеться жити разом: уникати одне одного на кухні, чергуватись біля телевізора, змагатися в мовчанці, ховати роздратування, тиху лють. Безнадійно, але Квітослава все-таки посилає телеграму на татову стару адресу, звідки вже кілька років нічого не чути. «Мама померла» - цей повсякденний лейтмотив; «я лишилась сама» - щоб він, бува, не подумав, що хтось його замінив; хотіла ще приписати «приїжджай негайно», але передумала, гірко всміхнувшись до власної наївності. Все ж вона трохи вірить, що тато приїде. Вранці, без попередження, подзвонить, перейде коридором і стикнеться з чужаком у дверях ванної, просто на кахельній плитці, колись татом покладеній, у татових сімейних трусах. На цьому місці Квітославині мрії вриваються - з гуманності.


Ілларіон (митрополит). Як поводиться в Божому храмі: Підруч. кн. для укр. молоді та широкого громадянства. - Вінніпег: Вид-во Укр. православн. Церкви в Канаді. - 1955.

За кілька днів отупіння після маминого похорону ноги заносять Квітославу до церкви. Тут затишно, в напівмороку лунає бурмотіння чи то священика, чи магнітофонного запису молитов. Каламутними очима Квітослава вдивляється в суворе вузьке обличчя Богоматері на іконі. Купує свічку, запалює свою щиру молитву від чужої, ставить. // І тільки тут, перед Святою Дівою, Квітославі нарешті даровано щастя заплакати. Вона заходиться болючим риданням, силуючись не видавати звуків. Але марно. По якійсь хвилі її вже оточують, беруть під руки богомільні бабки. Виводять, аж тягнуть до дверей: ходім, ходім, дівчинко, ходімо, бідосечко, надвір, там тобі полегшає.


«Na Mamo, The Cherished Offspring, a non-profit organization dedicated to perpetuating
Hawaiian culture through our children» (перша відповідь пошукового сервера на Квітославине волання: «мамо!»)

Один із перших вечорів без мами Квітослава вбиває, зайнявши руки грандіозним пранням. Після брудного одягу береться за чистий, не забуває скатерті, рушники, постільну білизну. Тож у результаті місця в хаті, щоб розвішати всі мокрі речі, не вистачає: Квітослава вимушена почепити частину на мотузках за вікнами й на балконі. Вночі ж нагодилися спритники, що познімали все, до чого змогли дотягтися, довгою палицею з гачком на кінці. Тому під ранок виявляється, що немає більше футболочок, топиків, улюблених квітославиних штанців і двох недешевих блузок. Хоча що вони їй тепер? Невиспаний мозок підказує, що речі могло знести вітром; накинувши куртку, Квітослава вибігає на вулицю, де відразу помічає чотирьох крадіїв. Вони стоять біля гаражів: один має під пахвою жмук одягу, другий тримає знаряддя - складене телескопічне вудлище з металевим гаком, інші затискають між ногами великі чорні пакети з ганчір'ям. Але Квітослава не підозрює про крадіжку, вона йде до них, маючи намір попросити свої речі назад, і зблизька бачить: говорити з ними без сенсу, всі четверо - глухонімі. Зупиняється неподалік, і тут уже їй стає не до шмаття. Виявляється, глухонімі розмовляють зовсім не беззвучно! По-перше, вони дуже голосно соплять, коли жестикулюють, а ще попискують, клекочуть, видають ні на що не схожі високі звуки, а одяг їхній від тертя постійно шумить, як дощ або вітер. Цікаво!


Спочатку вона багато спала, та ще й долежувала, прокинувшись, у бездумному забутті. Від постійного повторення слово «мама» втратило будь-яке значення, як у немовляти, що висловлює своїм «ма-ма» весь спектр емоцій.

Квітославо, ходи сюди, тебе до телефону! «Невже він?» - серце падає. Та це не він, це пані Олеся дзвонить не знати якого біса, напевно, висловити свої співчуття, бо на похорон запізнилась. Квітунечко, сонечко, лапусечко, біднесенька моя, - цього ще бракувало, - біднесенька моя дівчинко, це ж ти тепер зовсім сама, сама-самісінька лишилася, Квітусенько, ні тата, ні мами, як же ж то ти тепер, що ж то ти тепер, може то тобі, дитинонько, треба чогось? - Дочекавшись завершення співчуттєвого проносу, Квітослава прохолодно дякує, відповідає, що нічого не потребує, все має, тож пані Олеся прощається з відчутним полегшенням у голосі. Поклавши трубку, про себе: мамо, мамо, невже тобі саме зараз треба було померти? Краще б я справді лишилася зовсім сама, ніж дістати від тебе у спадок цих чужих, непотрібних мені людей, переконаних, що вони є невід'ємною частиною мого життя. // Непомітно для себе Квітослава перейшла з мамою на «ти».


І жили вони так, і мили посуд кожне після себе, а маминого духу в хаті скоро не стало.

Безсонної ночі, коли навіть голоси диспетчерів уже повкладалися спати, пан Андрій

читати