Завантажити

усі ваші вимоги до поршневих кілець!» (Реклама на Квітославиному улюбленому радіо.)

Квітослава - пластунка. Вона любить «Пласт» і дуже йому вдячна. Там її навчили жити. Вона вивчила багато гарних українських пісень. Їй розповіли, як визначати сторони світу по лишайниках на стовбурі дерева. Дівчата Квітославиного куреня - найкращі. Коли нарешті почнеться війна, хлопці-пластуни підуть на фронт, а дівчата надаватимуть їм медичну допомогу. Квітослава це вміє, вона - майже медсестра. А коли москалі окупують Галичину, дівчата-пластунки вдягатимуть гарні пояси з вибухівкою й підриватимуться в будівлях окупаційної влади. За Батьківщину. А ще Квітослава навчилась у «Пласті» гарно вишивати. Вона вишиє собі дуже симпатичний пояс із кишеньками для вибухівки.


Мама ліпить, і колись неодмінно зліпить із Квітослави другу себе. Навіщо їм це? Адже, якщо поглянути правді в очі, це мама хотіла би бути такою, як вона.

Крізь прочинене вікно до вітальні заповзає незаслужено розкішний першотравневий ранок. У дверях стоїть і чекає пані Олеся, пані автомобілістка, що запросила Квітославу з мамою поїхати на пікнік до озера. Мама квапить дочку, а тоді раптом суворо наказує зняти червону суконку, бо вона щойно випрана, не для відпочинку на природі. Квітослава зухвало: чому ж ви, мамо, самі брудне не вбираєте? Буря, шквал - та як ти смієш, та хто ти така, та при чужій людині! На свою біду, пані Олеся намагається приборкати маму, захистити дівчинку. Мама кричить на пані Олесю, пані Олеся ображається, мама кричить на Квітославу ще дужче. Квітослава плаче, маму це виводить кінцево. Пані Олеся ледве встигає схопити її за руку, щоб попередити другий ляпас; мама штовхає пані Олесю, та б'ється стегном об стіл. Квітослава істерично стягує червону суконку через голову, тканина репається. Всі троє ревуть.


Мами не було дома, прийшли Свідки Єгови й подарували Квітуні кольорові журнали. Прийшовши знов за пару днів, ці жіночки також отримали від неї подарунок - історію «Як я ходила в зоопарк», склеєну з їхніх картинок.

Мама вчить Квітославу ніколи ні з ким не сваритись. Конфліктом нічого не досягнеш. Якщо кричати на людину, якщо ображати її, нарвешся на таку саму відповідь. Людей треба поважати, навіть якщо вони - паршиві виродки, самозакохані бовдури, козли психовані. Пихаті жевжики. Меркантильні сволоти. Бездушні тварюки. Безвідповідальні гівнюки. І правда: мама ніколи не ображає людей. Вона завжди до них привітна. Навіть до егоїстичних мудаків, лицемірних покидьків, свиней невдячних. Зате Квітославі мама жити не дає. Не буває дня, щоб не влаштувала істерику, не прочитала нотацію, не насварила спересердя на кухні, не запитала суворо про успіхи в школі. Не кажучи вже про те, як її дратує доччин вічно забитий ніс. Щось тут не так, думає Квітослава. Пильно вдивляється в люстерко: може, не людина?


Пальці - тонкі, з хижо-червоними нігтями, перфектний манікюр! - розминають глевку глину.

Квітослава - галичанка. Тільки цим вона й рятується. Мама часто каже: «Ну, доню, ти ж галичанка...» Квітослава теж так каже. Коли подружка заляпала Квітославин зошит йогуртом, вона була дуже люта. Квітослава хотіла вилаятись дуже поганим словом. Хоч і коротким. Вона вже майже промовила «б», а потім сама собі: «Ну як можна, Квітуню, ти ж галичанка!» І замість того поганого слова сказала добре, галицьке: «курва». Тоді злість у неї минулася. // Їхній курінь - вона сама придумала йому назву, «Дівчата з Бандерштата» - має приміщення для зборів на Леніна. Вірніше, на Личаківській; Квітослава звикла називати по-старому.

А сама-то? Якби вона була мамою, а мама - її дочкою, чи ж вона не заборонила б їй нюхатися з паном Андрієм?

Оля Музичук - найкраща (напевно) подружка Квітослави. Вона зустрічається з Валерою. Пощастило їй, пра? Бо Квітославі цього не можна. Не лише з Валерою зустрічатися, а взагалі будь із ким. Мама сказала: рано тобі ще з хлопцями. Квітослава питається: мамо, а коли мені можна буде з хлопцями? Мама суворо: коли заміж вийдеш. О, думає Квітослава, йдучи до своєї кімнати. Я вийду заміж і зустрічатимуся з хлопцями, скільки схочу. Може, навіть із Валерою, якщо він Олю до того часу пошле.


В житті кожного є місце для романтики. А в кожному трамваї - місця для інвалідів, вагітних і пасажирів з дітьми.

З вершини цієї гори Квітослава оглядає синьо-зелений обшир, подекуди поцяткований салатовими залисинами моріжків, і перебирає в пам'яті всі свої зраджені сподівання. Невже оце і є - Карпати? Невже заради цього були розтягнуті на кілька років задушевні бесіди з мамою, що закінчувались незмінним: ну, пустиш? За успіхи в навчанні, за зразкову поведінку, якщо цілу зиму не хворітиму - пустиш, мамо? Вони всі що, змовились, аби захопити, зачарувати її розповідями про Карпати, де юних дівчат відразу закручує вир незвичайних любовних пригод? «О, вона вже в Карпатах була, значить - не дівчинка!» - так вони жартували. В електричці, коли на видноколі постали перші опуклості гір, вона не могла звільнитись від цих думок і

читати