Завантажити

пильним і невсипущим оком. Більшість прапорщиків та сержантів воєнізованого наряду прості сільські хлопці. Полюбляють випити, “пихнути косяк” (покурити коноплі) й віддубасити безвинного. Озлобившись за якусь дрібницю (невиконання їхньої забаганки, поданої наказним тоном, або спровоковане ними ж грубе слово у відповідь), розпочнуть на кожному чергуванні писати “рапорт” (письмове повідомлення начальникові Виправної Установи (ВУ) про “порушення дисципліни й внутрішнього розпорядку”). Для “вирішення питання” (підкуп з метою змусити на щось заплющити очі) достатньо пачки фільтрових цигарок або рибної консерви. Така ціна їхньої совісті. Звичайно, трапляються серед них і приємні виключення. Наявність в словосполученні “воєнізований наряд” слова, котре викликає певні асоціації, жодним чином не свідчить про те, що прапорщики й сержанти озброєні вогнепальною зброєю. Вся їхня зброя — кийок і балон зі сльозогінним газом.
Дії воєнізованого наряду та їхнє ставлення до засуджених цілковито залежить від характеру та уподобань Чергового Помічника Начальника Колонії (ЧПНК). В часі відсутності начальника ВУ або його заступників він одноосібний господар. Накази про вивід на працю, в лазню та в їдальню, рівно як і дозволи на відвідання богослужінь, спортмайданчику, або заняття в гуртку самодіяльності, віддаються безпосередньо ним.
За кожним загоном засуджених закріплено офіцера — виховника (керівник загону). В його силах і можливостях покарати Вас за написаний прапорщиком “рапорт” або “зам’яти справу”, написати аналогічний пасквіль самому, дати позитивну характеристику перед комісією на Умовно-Дострокове Звільнення чи “завалити” і т.п. Продажних серед них також чимало, проте й запити вищі.
Контактів з “кумтрестом” (оперативною частиною) тут також краще уникати. Для оперативників стало професійного хворобою всіх і в усьому підозрювати. Полюбляють длубатись в чужих кишенях та речах в пошуках грошей та наркотиків. Азартні хлопці. А от офіцери режимної частини вредні. За незастебнутий ґудзик, незастелене ліжко або верхній одяг котрий не відповідає кольору й формі пишуть «рапорт» і брутально сварять.
Соціальна служба. До їхніх обов’язків входить проведення профілактичних робіт з засудженими (бесіди з психологами) та заповнення вільного часу “культурно-масовими заходами”. Концерти, лекції, релігійні громади, спортові змагання — їхня парафія. Так на папері, і так мусить бути в ідеалі. Реальність інакша. Як і в часи панування комунізму, все чиниться згідно постанов та циркулярів “вищих інстанцій”. Інтереси засуджених та потреба суспільства в законослухняних громадянах чомусь в даному випадку брутально ігноруються. Дозволю собі один ліричний відступ (спогад з життя). Відчити лекцій запрошеними “з волі” лекторами вважається для соцвідділу “проведеною роботою”. Начальник соцвідділу ЧВК-62 (в цьому концтаборі мені довелось прожити два з половиною роки) запросив двох працівниць Державної соціальної служби молоді поділитись знаннями про СНІД. Вислуховувати пашталакання двох товстих, вже двічі розлучених тіток (до речі, колишніх комсомольських апаратниць) виявилось для засуджених справою вкрай складною. Але насильно в клуб загнали півсотні “ображених” та інших “непорядних”. Уявіть собі як вони реагували на вже довгий час небачених осіб жіночої статі, і на їхні спроби пояснити правила користування презервативом. На сороміцькі жарти засуджених зголоднілі за чоловічою ласкою й аморальні в душі баби відреагували відповідним чином. Вийшов “вечір гумору й сатири”, але з вкрай вульгарним змістом.
“Найвищим начальством” у ВУ є начальник, його заступник, начальник соцвідділу. Карати (виносити постанови про накладення стягнень) або навпаки, нагороджувати (існує ряд заохочень) виключно їхня компетенція. Вирішувати питання про Умовно Дострокове Звільнення (УДЗ), позитивну характеристику для амністії або помилування, рекомендую лише з ними. Підлабузництво погана риса, але... Факт добровільного виходу на працю прихилить до Вас їхні серця.

ЧОМУ ТА ПЕВНО І ЯК Я НЕ ЗБОЖЕВОЛIВ? ОСТАННI ПОРАДИ
— Чому про все так коротко і так поверхово? Чому так мало конкретних випадків? Чому...? Чому...?
— Ой-йой-йой. Вгамуйте свої чомукання. Кортить конкретних випадків? Будь-ласка.
Вечірня перевірка. На міні-плацу перед “бараком” вишикувалось в кілька шеренг близько двохсот осіб (весь загін). Прапорщик вже давно всіх порахував, але ніхто не рухається. Майор К. (керівник загону), стоячи на східцях, громовим голосом виголошує:
— Я уже усім і лічно і колєктівно нєоднократно сообщав, что ваші тумбочки предназначені для хранєнія мильнорильних прєнадлежностєй, тоість станка в колічєствє одна штука, зубної щітки, зубної пасти, мила, ручки з синім чорнилом, зошита, і книжок не болєє п’яти штук. Почєму нєкоторі осуждєні мене не поняли? Що це за возмутітельне безобразіє? Є у нас такий дід Шаргородський. Де Ви, діду? Вийдіть, щоб Вас всі бачили. Об’ясніть, почєму в Вас в тумбочці, на грязних і вонючих носках лежав хліб?

читати