Завантажити

пригледівшись) влаштуєтесь і на “козирну” посаду.
“Барак”, де доведеться проживати, може бути одно-, дво-, триповерховою будівлею. З причини високого рівня злочинності, відсутності профілактичних заходів та хтозна-ким видуманого Карного Кодексу, виправні установи в Україні переповнені. Саме тому на одному поверсі “бараку” адміністрація може розселити до двохсот осіб. Уявіть собі яке там злосмердюче повітря. Кожен поверх “бараку” закріплений за одним або двома загонами. Окрім спального приміщення (великої зали, котра займає 2/3 площі кожного поверху) передбачені Приміщення Виховної Роботи (ПВР) (в часі існування почилого геть не в Бозі Союзу, вшановуючи таким примітивним способом одного з чільників комуністичного руху, ці дешеві пародії на вітальню нарекли “лєнкомнатою”), крихітна кухня, дві або три невеличкі кімнати й туалет. Про призначення ПВР, сподіваюсь, не важко здогадатись. У вільний час й за умови подачі енергії тут переглядають телепередачі, а в певні дні й певно визначений час відбуваються несанкціоновані адміністрацією загальні збори “порядного люду” даного загону. Дві кімнати (“шурші”) мають власних господарів. Одна надається в розпорядження завгоспа, інша керівникові загону. В третій “шуші” засуджені зберігають власні “баули” (торби) з речами. Адміністрація виправних установ вимагає аби все, окрім предметів особистої гігієни, зберігалось в цій кімнаті. Взяти з “шурші” щось необхідне Ви зможете лише у певно визначений час. З причин заборгованості перед енерговиробничими підприємствами, енергія в житлові приміщення подається в мінімальному обсязі. Лише вранці й ввечері. Тому не заздріть тим, хто, ухиляючись від праці, відсиджуватиметься “на бараку”. Вони все одно не зможуть насолодитись переглядом телепередач або смачно потрапезувати.
Одна з переваг “зони” над СІЗО — змога більшу частину дня перебувати на свіжому повітрі. Біля кожного “бараку” є (нехай і мініатюрний) двір, тому прагніть частіше розглядати небо без посередництва ґрат. Це краща альтернатива вдиханню випарів шкарпеток. Гуртожитки також відокремлені один від одного муром або ґратами. “Незаконне пересування з бараку на барак” (відвідування гуртожитків інших загонів) суворо заборонене й не менш суворо карається.
Боротьба за збереження отриманої “масті” потребуватиме чимало часу й титанічних зусиль. “Мужики” (порядна “масть”) становлять близько половини спецконтингенту. На їхні плечі лягає фінансування ремонтних робіт в житлових приміщеннях та оплата праці “непорядних”. Але за недотримання гігієни (невипрану постіль і білизну, немиття рук після “параші”, або й неприємний запах) кожен з них ризикує опинитись в “чортятні” (серед непорядних). Наслідком крадіжки в “брата по нещастю” будуть зламані ребра й пониження в “щурі” (рос. “крыса”), а за недоречну сварку матюками реально позбутися кількох зубів. “Шнирі”, “коні”, “чорти”, “щурі” (непорядні “масті”) вимушені працювати до сьомого поту. Їхній обов’язок “стояти на шарах” (тобто наглядати за пересуванням адміністрації й в разі з’явлення в гуртожитку офіцера або прапорщика повідомляти про це решту засуджених), прибирати, обслуговувати (саме так, обслуговувати) “порядних”. Каторжна праця. Поспівчувайте їм. Вдень перевиконують план за трьох “на промці”, а ввечері перуть чиїсь речі. Найавторитетніший серед “непорядних” (“глав-шпан”) розподіляє обов’язки та об’єм робіт. “Ображені” (“когутярня”, рос. “петушатня”) незамінні в царині виконання обов’язків вокзальних блудниць. Вибачте, але содомія — супутник аморальних кримінальних традицій. Винос ящиків зі сміттям та щоденна дезинфекція “параші” також довіряється лише їм. Єдині привілегійовані серед “непорядних” — завгоспи (“цапи”, рос. “козлы”). За свою тяжку працю “цапи” отримують від адміністрації плату. (На рахунок перераховуються гроші, й з'являється нагода придбати якісь харчі або речі в тюремній крамниці). Посада завгосп — “тепле місце й гіркий хліб” (“Зонівське” прислів’я). Їм недовіряють “порядні” (оскільки “цапи” найчастіше контактують з адміністрацією), й побоюється решта “непорядних”.
Деякі норми “зонівських понять” видадуться вкрай абсурдними. Приналежних до “масті” “ображених” дозволяється бити лише ногами або палкою, а торкання до його речей або до нього самого (“контакт”) загрожує пониженням “масті”. Конфліктні ситуації (“рамси”) між собою “зеки” з’ясовують лише в “шурші”, і лише в присутності “наглядаючого” та “блатних”. Але “постанови” (прийняті самими засудженими рішення щодо упорядкування власного побуту) все одно не стримують від вбивств та бійок.
Їдальня, клуб, спортмайданчик й культова будівля. Певно, це єдиний клапоть землі в “зоні”, де засуджені з різних гуртожитків без загрози з боку адміністрації зустрічаються, обмінюються інформацією, щось вирішують.
Графік відвідання лазні такий самий, як і в СІЗО. Один раз на сім або десять діб. Як і “на тюрмі”, лазня в виправній установі є розплідником шкірних хвороб й місцем «неконтрольованої міграції» (такого собі обміну) дрібними

читати