Завантажити

Оскільки виголошення монологів було найулюбленішою справою п. Мирослава, сам процес читання книжки з обов`язковим лобзанням усiх вміщених в ній фотографій, затягувався в кращому разі хвилин на п`ятнадцять (можливо саме цим і пояснюється те, що та книжка читалась ним такий довгий час). Як правило, прочитавши кілька речень (в кращому випадку абзаців, п. Мирослав починав куняти, і через кілька хвилин, продовжуючи міцно і обома руками тримати книжку, слідуючи прикладу Антона Прокоповича, засинав. Незручна і неприродна для спання поза сприяла тому, що на відміну від свого сусіда і товариша, Цяпута спав досить-таки чутливо. Принаймні варто було лише по центральному гучномовцю оголосити про обід або вечерю, п. Мирослав різко схоплювався на ноги, ховав книжку під подушку, і поквапливо, безугавно зачіпляючи ліктями та плечима інших в`язнів, чалапав в їдальню.
На перших порах окремі недоброзичливці безпідставно зводили на п. Мирослава наклеп, стверджуючи, що в дійсності він абсолютно безграмотний, а книжку зумисне демонстративно тримає в руках, намагаючись таким чином зайвий раз засвідчити власну неординарність. Такі нісенітниці ображали не лише п. Мирослава, а й мене, оскільки я шанував його за вміння поліпшити настрій з-за будь яких обставин. Саме тому, прагнення захистити його честь та гідність, спонукало мене вдатисб до дій котрі поклали б нарешті край всім цим безглуздим та безпідставним пліткам.
Одного разу, коли п. Мирослав мирно куняв з розгорнутою книжкою в руках, випала чудова нагода. Взявши в одного з в`язнів листок з журналу порнографічного змісту (в останнього їх завжди було більш ніж достатньо), я поклав його зверху на книжку. На превелику для мене і для тих, хто за моїми діями спостерігав, радість, розміри порнографічної фотографії були однакові з розмірами книжки. Потім я кілька разів досить-таки сильно копнув ногою в ліжко, а п. Мирославу, котрий від поштовхів прокинувся, я пояснив, що його ліжко я зачепив ненароком, і тому прошу пробачення. Зрозуміло, що щира душа п. Мирослава пробачила мою нерозторопність. Позіхнувши кілька разів та покліпавши очима, Цяпута потупив свій погляд в журнал, котрий лежав на його книжці, але про існування котрого він ще не знав. Стоячи збоку, я та всі причетні до споглядання за поведінкою дідугана, помітили, як очі п. Мирослава розширились, обличчя очистилось від зморшок, а нижня щелепа відвисла. Старий навіть почав водити пальцем під рядками. Хвилини через дві він перегорнув сторінку, і секунд з двадцять розглядав фото оголеної дівахи, котра, широко розсунувши ноги, хтиво показувала йому язика. Певно, зафіксувавши в пам`яті її зображення, п. Мирослав знову почав читати, але цього разу він не водив пальцями під рядками, котрі читав, а погладжував всією рукою фото. Під сміх тих, хто бачив цю сцену від самого початку, і тих, хто приєднався згодом, я запитав у п. Мирослава:
— Діду, що то за книжку Ви читаєте?
— О, це дуже цінна книжка. Церковна, — не відриваючись від читання та погладжування фото оголеної дівахи, відповів старий.
Нареготавшись з п. Мирослава досхочу, я відібрав у нього журнал і повернув його власникові. До честі старого, він ніскільки не протестував проти того, що я позбавляю його такого цікавого чтива.

“ЗОНІВСЬКА” АДМІНІСТРАЦІЯ
Офіцерський склад працівників Виправної Установи полюбляє виголошувати монологи про невиспані ночі, низьку платню, нештатні ситуації й власну вагомість. Дійсно, ці люди неодноразово були свідками суїцидів (самогубств), членоушкоджень, різанини між засудженими. Недолуга пенітенціарна система України зробила їх цинічними й байдужими до болю ближніх. Це помітно не лише в ставленні до спецконтингенту, а й у взаємостосунках. Офіцерське звання (чин) визначає розмір платні. Замість боротьби з озлобленістю серед засуджених, ці люди безугавно конфліктують між собою.
Одна справа створити на папері безліч служб для діяльності в виправній установі, й зовсім інша змусити живих людей добросовісно виконувати взяті на себе обов’язки. Кожна людина неповторна, у кожної власне світосприйняття, власні пристрасті, потреби й генетично закладені схильності. Але менталітет народу, до котрого приналежний індивід, писані закони й витворені століттями традиції зобов'язують уподібнитись в поведінці всіх несхожих і неповторних. Гаразд, ближче до справи. Дозвольте це вчинити за американським принципом. Бодай і поверхово, проте від найнижчого чина, до самої верхівки.
Воєнізований наряд. (Військові звання — прапорщики та сержанти). Їхня кількість залежить від розмірів “зони” та кількості осіб, котрі там утримуються. Найчорніша робота (чергування “на плацу”, “шмони”, силові вгамування бешкетів, відмикання та замикання “локалок”, ранкові, вечірні й нічні перевірки наявності всіх засуджених в гуртожитках) покладена на них. Всі пересування “зеків” поза “бараком” й “локалкою” (“двориком”, міні-плацом біля “бараку”) відбуваються під їхнім

читати