Завантажити

довести, що я сильніший від недоброзичливців, й усвідомлення обов’язку служити Богові й Ідеї Нації дарували мені сил і наснаги витримати земне пекло.

ОСТАННЄ СЛОВО (ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ)
— Ото вже фарби згустив, нарікши “зону” земним пеклом. Та й в ізоляторах тимчасового утримання не все так жахливо. Можемо навіть показати.
Певно саме так реагують на все вище мною сказане працівники Департаменту Виконання Покарань та інших урядових і державних служб.

Ні панове, фарб я не згущую, й жаху не наганяю. А от ви лукавите, намагаючись мені заперечити. То правда, що під тиском небайдужої до чужого горя світової спільноти (а нерідко й коштом різноманітних міжнародних благодійних та гуманітарних фондів і організацій) окремі ізолятори тимчасового утримання зовнішньо почали відповідати вимогам європейських стандартів. Гладкі стіни білого або блакитного кольорів, лінолеум на підлозі, ліжка з постіллю замість “сцени” (підвищення на підлозі, на котрому доводилось спати без матраців), “тумбарі” для зберігання особистих речей. Але таких (показових для іноземців та правозахисників) ізоляторів лише кілька (їх можна полічити на пальцях), і факт їхнього існування не є усвідомленням необхідності й актом доброї волі працівників ДВП або егоїстично-бюрократичної верхівки сучасної України. Навіть в столичному СІЗО № 13 (його відвідують різноманітні комісії чи не найчастіше) бракує постільної білизни (про якість тої, котру видають, окрема мова), матраців, посуду, а за якість харчування начальника установи необхідно притягнути до кримінальної відповідальності. Запевняю: чим далі від столиці, тим гірші умови утримання. В окремих райцентрах донині роль “параші” виконує звичайнісіньке відро, котре хтось з затриманих мусить щодня виносити. Не менше проблем з водо— та енергопостачанням, що в свою чергу спричинює дизентерію та інфекційні хвороби.
— А чому так мало про “житуху в зоні”? Чому докладніше не розповіси про “мєнтовський бєспрєдєл” (свавілля) (свідоме порушення органами дізнання та слідства, а також працівниками СІЗО та ВУ всіх існуючих норм, невиконання власних обов’язків та зловживання службовим становищем)?
Ці претензії линуть до мене вже з боку ідеалізаторів “злодійських традицій”. Зрозумійте мене, хлопці: бардак не лише в “зонах”, бардак в усьому нашому суспільстві. Егоїзм, продажність, безпринципність, самодурство, духовні збочення, неповага до рідного й запобігання перед недолугим й аморальним “загальноприйнятим”, стали нормою. Постокупаційна адміністрація України не бажає зрозуміти, що попри всі зусилля стандартизувати все суспільство (й установи підконтрольні ДВП зокрема) втілити в життя цей задум — нереально. Кожен СІЗО й будь-яка “зона” чимось відрізняються від решти. Причин безліч, і чимало з них на перший погляд можуть видатись неймовірними й абсурдними. Загальновідомо, що в більшості ізоляторів заарештовані цілодобово пересуваються по камері й безперешкодно сплять в денний час. Але не дивуйтесь, коли за спробу встати з “нари” після 22.00 (навіть у випадку справлення природної потреби), або за безвинне дрімання в світлу пору доби доведеться писати пояснювальну й отримати кілька діб карцеру. Вдень Ви сидітиме в напівтемряві (мусимо енергію економити), а вночі доведеться накривати обличчя рушником, ховаючи очі від світла лампочки (треба знати, чим “зецюри погані” вночі займаються). Я вже згадував, що за “міжкамерний зв’язок” реально отримати купу неприємностей. Але Ви невимовно вразитесь (а можливо й зрадієте) коли наглядачі (звичайно за матеріальну винагороду) самі запропонують Вам наркотики, алкоголь, мобільний телефон й безперешкодне відвідування інших камер або “бараків” (таким чином співсправники узгоджують свої дії стосовно поведінки в судовій залі а верхівка криміналітету «постановляє» обов'язкові для всих арештантів норми поведінки). Окремий тариф на послуги “жучки” з “бабської хати” (підсудної або засудженої, котра погодиться на статеву близькість).
Ще з часів московсько-більшовицької окупації, кримінальний світ поділив існуючі виправні установи на дві категорії. “Чорні” й “червоні”. В перших адміністрація (на думку кримінальників) не в стані що-небудь протиставити “злодійським традиціям” й кримінальні “поняття” стали єдиним мірилом. В інших ситуація цілковито контролюється й подавлюється будь-який спротив. Конституція, КПК, та інші нормативні документи гарантують всім громадянам (засудженим також) чимало прав. Але держслужбовці всіх служб і всіх рангів рідко коли обтяжують себе дотриманням їх та виконанням. Пригадую вибори до ВР 2002 р. З обласної “управи” “зону” мало не щодня відвідували перевіряючі. На зборах “Ради колективу” (створена з засаджених завгоспів структура для допомоги адміністрації) всім “цапам” в вульгарній ультимативній формі пояснили як і за кого голосувати. Такі самі інструкції провели й з офіцерами-виховниками (керівниками загонів). «Кумтрест» швидко «домовився» з чільниками «пацанви»

читати