Завантажити

— А вони не смердючи. Я їх позавчора поправ.
— Ні діду, смердючі. Я чуть сознаніє не потєряв. В мене памороки забились.
— То навіщо ти їх нюхав?

Ви смієтесь? А ми (весь загін) мовчали, мов рибки морські. «Сміх в строю» (в вишикуваній лаві) — порушення дисципліни. Ось чому про конкретні випадки (про “барак, нару, кашу і парашу”) складно без лайки й прокльонів. А я людина з вищою освітою, й претендую на інтелігентність. Лише з поваги до Вас я пересилю себе й пригадаю ще один конкретний випадок. Більшість “нар” “на бараці” стоять впритул одна до одної. Певний час я мусив терпіти сусідство такого собі Дмитра Голика. Цей шістдесятидволітній дід (виглядав він на всі вісімдесят) рухав своє товсте й незграбне тіло лише після команди “В їдальню”. Як пенсіонер, він був звільнений від праці, тому цілими днями куняв в ПВР, а вночі голосно хропів мені в вухо й забруднював атмосферу вихлопними газами. То правда, що старість треба шанувати, і я жодним чином не закликаю брати з моїх дикунських дій приклад, але... Цивілізація дійшла висновку, що раз дурень не бажає рахуватись з оточуючими, його до цього змушують. За хропіння й (пробачте) пердіння довелось гамселити його спочатку подушкою, а згодом й туфлями по обличчю. “Нара”, на котрій я спав, мала зручне розташування (поблизу вікна), тому з часом, ігноруючи бурчання недолугих, я виламав фрамугу, й всі фетишисти мусили шукати притулку деінде. Я не садист, але нелюдські умови (а дійсно таки нелюдські) й небажання хамів йти назустріч, зобов’язували чинити так, і ніяк інакше.
Страшно (дійсно таки страшно), коли поруч людина, котра за віком або станом здоров’я вже не сподівається звільнитись. Що чинити, коли поруч психічно неврівноважена або слабодуха істота? Вдень він хандрить й псує всім оточуючим настрій, а вночі перерізає собі вени й викидається з вікна. І весь загін мусить писати оперативникам пояснювальні й переконувати їх в тім, що жодного психологічного й фізичного насилля над суїцидником не чинилось.
Складно знайти закуток й усамітнитись для того аби про щось помріяти, щось згадати, або зосередитись й написати листа. “Барак” цілодобово нагадує бджолиний вулик. Озлобленість на побутові незручності стає причиною конфліктів й намагання зігнати злість на іншому. За перевиконану норму “на промці” заохочення отримають “блатні” котрі в робочий час сплять, або ріжуться в карти. На Ваших очах розіграється не одна трагедія. Вчорашній “наглядаючий” опиниться в “непорядних”, а засуджений з сусідньої “нари” довідавшись, що дружина зраджує, проковтне голку. Як тут не збожеволіти?
Ось моя коротенька сповідь і мої поради.
Попри титанічні зусилля уникати конфліктних ситуацій, задля того, або захистити власні нерви, здоров’я, гідність, імідж та посаду, одного разу довелось замотати в рушник шматок мила й гамселити “мурчащого” (претендуючого на оригінальність хама) по всіх частинах тіла. Об голову іншого я мусив зламати швабру й “опустити” (ткнути лицем в “парашу” в присутності співкамерників) третього. Під сучасну пору Виправні Установи та Слідчі Ізолятори в Україні є розплідниками кримінальних традицій й установами морального розбещення тих, хто опинився в їхніх стінах випадково, або за дрібне й ненавмисне правопорушення. Пам’ятайте, що адміністрація нерідко використовує підконтрольних “блатних” для розправи з непокірними. Ось чому іноді краще махнути на дурня рукою. Запевняю: Бог покарає урода за підлість. Це відбудеться через короткий проміжок часу, і на Ваших очах. Навчіться бути байдужим, або принаймні робити вигляд, що нічого не чуєте і не бачите. Життя й здоров’я дорожчі, а самотужки систему не зламати. Тим більше коли кримінал й бюрократична адміністрація гармонійно доповнюють одне одного. Я відверто плюнув. Звичайно, не на всіх, і не на все. Довелось свідомо обмежити себе в багатьох дрібних радощах, котрі вже доступні в виправних установах, й незалежно від настрою, погоди, й самопочуття, щодня ставити перед собою певні завдання й втілювати їх в життя. Визначтесь і Ви, чого прагнете, і якими шляхами досягнути мети.
Згідно “понять” “працювати на ментів в падло”. Сміливо плюньте на це. Нині працюють (інша справа де і як) навіть “наглядаючі”. Підшукайте ту роботу і посаду, котра не дасть занидіти закладеним в Вас Творцем талантам. В пошані обробка дерева, металу, різьба, обтісування та гравіювання каміння. Як і в СІЗО, адміністрація ВУ не має жодного відношення до суду й органів дізнання, котрі спільними зусиллями позбавили Вас волі. Скористайтесь цим, адже весь її формальний обов’язок полягає в утриманні та перевихованні. Нехай дурні “створюють рух”, й “страждають за загальне”. Окрім праці “на промці” займіть себе чимось й “на жилзоні”. Я намагався щодня відвідувати спортмайданчик і лазню (щоправда, не завжди “вирішував питання” за гарячу воду), ніс служіння в Будинку Молитви, писав статті й оповідання, вивчав Слово Боже. Лише бажання вижити,

читати