Завантажити

кілька місяців або й років життя в СІЗО вже позаду, він все одно лякатиме невідомістю, загадковістю й непередбачуваністю. Що чекає через кілька хвилин? А що потім? І як пережити ізоляцію від світу?
“Заїзд” в “зону” (як і в СІЗО) відбудеться згідно вже знайомого сценарію. Ви вже звикли до “шмонів”, але цей буде особливим. Настирно обмацуватимуть всі рубці й шви на одягу, можливо навіть розпорять взуття. Ваша старанно спакована ще в СІЗО торба суттєво зменшиться. До числа заборонених речей (“запрєтки”) потраплять в’язані светр і шкарпетки, яскравого кольору футболки й штани, кофти з капюшоном (“кенгурушки”) й чимало іншого, на що в СІЗО адміністрація жодним чином не реагувала. Не реагуйте й Ви на брутальну лайку та погрози фізичного впливу. Зустрічати “етап” таким нецивілізованим чином заведено серед наглядачів ще з часів панування в Україні московського “государя імператора”. Але це не свідчить на користь того, що прапорщики й сержанти воєнізованого наряду є злими й жорстокими людьми. Така примітивна метода розрахована на те, аби морально вбити й подавити волю до спротиву, протесту та порушення “правил внутрішнього розпорядку”. Після “шмону” й опитування родослівної — розселення в “карантині”. В виправній установі він має цілком інше призначення аніж в СІЗО. “Зона” живе за чітким графіком. О 6.00 по гучномовцю оголошується команда “Підйом!”. Потім сніданок, руханка, ранкова перевірка, вивід на працю, обід, знову праця, кінець роботи, повернення на “барак”, вечеря, вечірня перевірка, підготовка до сну й о 22.00 в ліжко. Все налагоджено, як годинниковий механізм. Тижня “карантину” достатньо для того, аби відвикнути від “розслабухи”, до котрої звикли в СІЗО, але й замало для того, аби акліматизуватись з новим режимом. Протягом цього часу етапованих зводять в лазню, поголять “під нуль”, забезпечать матрацом й постільною білизною (зрозуміло, що не новою, й з безліччю специфічних плям), піддадуть медичному огляду (зважать, зміряють зріст, об’єм грудей та талії), видадуть одяг (“робу”), котру в самій виправній установі Ви навряд чи коли-небудь одягнете.
Злодійські “поняття” вважають неприпустимим для “порядного арештанта” брати в руки віник або виконувати будь-яку іншу роботу. Знаючи про це й намагаючись “зламати кримінальні устої”, адміністрація вимагатиме від новоприбулих прибирати площі, переносити з їдальні баки з харчами, й таке інше. За відмову “виконувати законні вимоги адміністрації”, наглядачі нещадно битимуть. Свідчу, що ця найпримітивніша метода боротьби з “злодійськими традиціями” є малоефективною. Ви витримали побої оперативників в день затримання? Потерпіть і нині. Не Ви перший під “пресом”.
Утримання в “карантині” закінчиться співбесідою з начальником Виправної Установи (рос. “хозяйкою”) та його свитою. Мета такої співбесіди — визначити характер засудженого й вирішити, в якому з загонів більшість є ментально близькими для нього.
Перші кілька годин на “бараку” виснажать Вас неймовірно. Ви нова людина, й станете об’єктом безлічі безглуздих запитань. Окрім того, доведеться відрекомендуватись керівнику загону й поспілкуватись з “братвою” й “наглядаючим за бараком”. Не впадайте в ейфорію від поблажливого ставлення оточуючих. Ви “етапник” й згідно з “поняттями” заслуговуєте на “скощухи” (пробачення за певні вчинки). Спальним місцем Вас забезпечить завгосп загону (“цап”, рос. “козёл”). Його комфортність цілковито залежатиме від обраної в СІЗО “масті”. Якщо Ви “порядний арештант” місце спання буде більш зручним, ближчим до вікна й більш охайним (звичайно, відносно). Якщо ж Ви встигли стати “непорядним” — змиріться з долею. Тим більше, що вона для всіх оточуючих байдужа.

“ЗОНА”. “ЖИТУХА”
Ви не помилитесь, назвавши виправну установу державою в державі. Тут є власна валюта (цигарки, чай), діють свої закони й правила (“поняття”), панує власна шкала вартостей, притаманне лише для спецконтингенту (засуджених) розуміння порядності. На цьому відгородженому від решти світу муром та колючим дротом клаптику землі доведеться прожити кілька років. Невтішна перспектива. Але життя на цьому не закінчується.
Для Вас (як і решти засуджених) місце відбуття покарання поділятиметься на дві частини. В одній (“промзоні”) доведеться виконувати надану адміністрацією роботу, а в іншій (“жилзоні”) окрім “бараків” та їдальні, до Ваших послуг лазня, клуб, медчастина, бібліотека, спортмайданчик, а віднедавна й культові споруди. Високий мур й “вахта” (будівля, з котрої адміністрація всім “чітко керує”) унеможливлюватимуть неконтрольоване пересування. Потрапити з “жилзони” на “промку” можливо лише в часі організованого виводу на працю. До речі, щодо праці. Самостійно обрати ту, котра до душі або за котру пристойно платять (згідно “зонівських” розцінок) — складно. Потрібен “блат” (чиясь стороння допомога), або володіння певним досвідом. Не соромтесь для початку погодитись на найпримітивнішу (в’язання сіток або роздроблювання каміння). Оскільки Ви не дурень, з часом (оговтавшись та

читати