Завантажити

виконання вироку. “Бюлетень Верховного Суду” якось навів цифру 72%. Мовляв саме такий відсоток вироків відміняється по касаційним та апеляційним скаргам. Дозволю собі засумніватися в тім, що це число відповідає дійсності. В будь-якому разі, незалежно від того чи я помиляюсь, чи бреше “Бюлетень”, застерігаю від надмірного покладання надій на позитивний результат скарги. І касаційний, і апеляційний суди (як і всяка частка бюрократичної української системи) також формально ставляться до розгляду скарг. Та й ціни на “матеріальне заохочення перегляду” (хабар) тут вищі, ніж в суді першої інстанції. Втіштесь тим, що і суддя, і прокурор інші, з “вищої інстанції”.
Автору цих рядків доводилось стрічати “на боксах” арештантів, котрі повертаючись з засідання касаційного або апеляційного суду, ридали від щастя. Їхню скаргу задовольнили, й термін позбавлення волі зменшили на кілька років. Сподіваюсь, що Ви будете стриманішими в прояві емоцій. Але ближче до справи. В касаційній або апеляційній скарзі, котру писатимете відразу після “заїзду в засудженку” вкажіть лише, що незгідні з вироком суду, а про причини незгоди детальніше вкажете після ознайомлення з стенографією судового розслідування (всім, що старанно або навпаки занотував секретар). Вслід за скаргою шліть клопотання про надання змоги ознайомитись з протоколом (стенографією) судового розслідування. Через кілька днів “левітанша” принесе Вам копію вироку. Збережіть її принаймні до його затвердження або відміни. До речі, з моменту отримання вироку Ви маєте чітко регламентований КПК час для написання й подачі скарги. Детальний її рух в касаційній або апеляційній інстанції доведеться вивчати в щойнозгаданому збірнику прирівняних до закону постанов, котрі унормовують правові відносини ув'язненого з відповідними органами. Секретарю, котрий стенографував судовий процес, доведеться кілька разів відвідати Вас в СІЗО. Він приноситиме цілу купу некаліграфічно списаних паперів, а Вам доведеться мучитись, розбираючи його (чи її) каракулі. Якщо Ви молодий і нежонатий, а секретар (точніше секретарка) цікава й приваблива, вивчення матеріалів судового розслідування може мати й практичну користь. Після кількох місяців суто чоловічої компанії можливість усамітнитись в одному кабінеті (нехай він і не зачиняється зсередини) з кралею викличе чимало позитивних емоцій. “Тюремний роман” з практичними наслідками (я маю на увазі чесний шлюб, а не те, що Ви вже малюєте в уяві) іноді сходить з сторінок кримінальних повістей в реальне життя. Гаразд, секретарка секретаркою, а нас інше цікавить. Ознайомившись з матеріалами судового розслідування, потрібно знову писати скаргу (точніше додаток до першої), де конкретно вказуєте на те, з чим незгідні. Суд нерідко допускає процесуальні помилки або не бере ті чи інші свідчення до уваги. Ось на ці “грубі помилки” й вказуйте. Засідання суду “вищої інстанцій” також доведеться чекати кілька місяців. Але воно відбудеться геть не в тій формі, з котрою Ви вже зіткнулись.
І в обласний, і в Верховний суди (а в Києві та Севастополі й в міський суд) Вас супроводжуватимуть солдати внутрішніх військ. Дебільне (свідомо наголошую на тому що дебільне) українське законодавство чомусь вимагає аби в цих судах саме вони виконували роль конвоїрів. А як 18-20 літні хлопчики ставитимуться до арештантів? Звичайно боятимуться, і зі страху (а також виконуючи інструкції та накази офіцерів) дозволятимуть собі те, що чинили повсталі раби Спартака з полоненими патриціями. Жоден арештант не згадує конвоїрів з Внутрішніх Військ добрим словом. У страху великі очі. Солдафони немилосердно стиснуть зап’ястя кайданами, спробу перекинутись кількома словами сприйматимуть як провокацію, а супроводжуючи обов’язково заламуватимуть сковані руки. Такі сцени й дії психологічно травмують в першу чергу самих солдатів.
В судовій залі суддя поцікавиться чим Ви невдоволені (невже він скаргу до кінця не прочитав?), щось погортає (матеріали судового розслідування), поставить кілька питань й сховавшись на кілька хвилин в «нарадчій кімнаті) відразу виголосить вирок. Він є остаточним, й відразу (з моменту оголошення) набирає чинності. Так просто. Сподіваюсь, що суд “вищої інстанції” таки зжалився над Вами. Вітаю. Віднині Ви засуджений, і прав у Вас залишилось маленький мізер. А ось кількість обов’язків помножилась. Ви можете й далі скаржитись (в Верховний Суд, в Страсбург), але...
В камері засуджених “сидіти” лишилось зовсім недовго. Готуйтесь до етапу.

ЕТАП
Прагматичні й передбачливі усвідомлюючи, що “зони” (Виправної Установи) їм не минути, не очікуючи виголошення вироку починають “пробивати” (зондувати) можливість “заїхати в нормальну зону” (потрапити в Виправну Установу, в котрій легше відбувати покарання). Тим, хто не стикався з діяльністю української пенітенціарної системи, сказане мною вище, певно, видасться нісенітницею. Як сидячи в камері й не маючи офіційного дозволу на зв’язок з зовнішнім світом можна щось вирішити? Уявіть собі, що можна.

читати