Завантажити

жодним чином не свідчить на користь того, що варто змиритись і опустити руки.

ДУХ ЧИ МАТЕРІЯ?
— Ото нагнав жаху побутовими проблемами, “злодійськими традиціями” та безнадійним становищем.
Певно саме такі (або приблизно такі) думки рояться в Вашій голові в цю хвилину. Але ні, жахів ніхто не наганяє. Я європеєць, і мені (як і всякому повноцінному представникові цієї раси) притаманні висококультурність та індивідуалізм. Навіть в часи неприхованої московсько-большевицької окупації, я відверто плював на плебейську “більшість”, котра в дійсності була бездумною отарою. Я ЛЮДИНА, і сподіваюсь, що Ви також. Свого часу мені неодноразово доводилось задаватись питанням: чому сидячи в “хаті”, я повинен нюхати чиїсь невипрані шкарпетки, та вислуховувати безугавне пашталакання якогось наркомана або алкоголіка, котрий, розлігшись на “нарах” і чухаючи пахнину, філософствує? (Про тему їхнього пашталакання здогадатись неважко). Кожній нормальний людині зрозуміло, що кисень — це здоров’я. Але серед співкамерників обов’язково знайдуться кілька “рогопилів”, котрі начадивши димом, викличуть запаморочення в голові. “Взяті під варту та засуджені” мають право “користуватися щоденно прогулянкою тривалістю одна година”. Щиро свідчу, що мені іноді силою, а іноді підкупом доводилось змушувати окремих співкамерників скористатись власним правом. Несподівано Ви можете впіймати себе на думці, що бажаєте смерті без угаву “ниючому доходязі”, котрий страждає шкірною хворобою або болями в серці (наслідок нестачі вітамінів та непомірного вживання міцного несолодкого чаю (“чефіру”). Затямте: 1) На жаль, Ви нікуди від них не подінетесь.
2) Цей шакал в рідній стихії, а Ви — в клітці. А отже — Ви не в рівних з ним (точніше ними) умовах. “На волі” навряд чи й підозрюєш про існування такої категорії серед людей, а спілкуватись з подібними вважаєш нижчим власної гідності. І ось, супроти власної волі, Ви стали з ними “одним колективом”. Пригадую, що кількатижневе перебування в “трійнику” з одними й тими ж особами з часом викликали в мене бажання скалічити їх.
Боляче й принизливо бути зобов’язаним схоплюватись на ноги й “ставати в шеренгу при вході в камеру осіб начальницького складу й молодших інспекторів”. Все це помножиться на обов’язок тримати руки за спиною при пересуванні коридорами СІЗО, низькоякісним харчуванням та постійним перебуванням в напрузі. Ви будете прагнути дій, бурхливого життя, з нетерпінням очікуватимете суду, побачень, взагалі будь-якої інформації про життя по той бік ґрат. А чи відомо Вам, що наслідком постійної напруги є нервовий стрес?
Що і як чинити аби не збожеволіти (а це реально), й не “влипнути в маргарин” (тобто не потрапити в неприємну ситуацію)?
1) Візьміть за правило в будь-яку пору року виходити на прогулянку. Оскільки це справа добровільна, “попкарі” завжди умовлятимуть залишитись в “хаті”. Чим менше “хат” гуляє, тим швидше в декого з них скінчиться робочий день. “Не ведіться на мусорський базар”, бо “хто ведеться, той ...” (ну, Ви вже в курсі). Кожну прогулянку я намагався побігати підтюпцем, а повернувшись в камеру, облитись водою. Запевняю, біг підтюпцем і обливання заспокоюють нерви.
2) Дбайте, аби “хата” якомога частіше провітрювалась.
3) Згадані мною “міжкамерний зв’язок” і “стосунки з обслугою” використовуйте з максимальною користю. “Баландер” за кілька цигарок зможе перенести з однієї камери в іншу літературу.
4) Займіть себе чимось. Вивчайте іноземну мову. Теоретично оволодійте якимось ремеслом, досліджуйте “Біблію”, пишіть, читайте, виконуйте спортові вправи (але не перевтомлюйтесь).
5) Не раджу “втягуватись” в “злодійський рух”, бити собі або іншим на тіло татуювання, майструвати “тюремні сувеніри”. Це зайве.
6) Знайдіть в камері людину психологічно близьку, й спілкуйтесь на довільні теми.
7) Зривати злість на наглядачах — безглуздо. Не вони вас затримали, не вони заарештували, не вони провадять кримінальну справу, й не вони судитимуть. З тими, хто це чинить, вони навіть не знайомі. А от зацідити кийком, написати рапорт (а як наслідок покарання) вони можуть. Чи це Вам потрібно? Знаю, що ні. Нехай виконують покладені на них обов’язки. Спостерігаючи за ними, я переконався, що серед працівників СІЗО й виправних установ чимало нещасних людей. Алкоголізм, матеріальна незабезпеченість та сімейні негаразди — супутники їхнього життя. Не співчувати їм Ваше право, але не ускладнюйте собі життя конфліктами з ними. До речі, серед них нерідко трапляються дійсно “гарні хлопці”. Можуть і пожартувати, можуть і цукеркою почастувати, а можуть і очі на щось заплющити.
8) Ви оптиміст, я про це вже здогадувався, але починайте “складати торбу” для “переїзду в Виправну Установу”. Не поспішайте займатись благодійністю й роздаровувати те, що здається зайвим. Ви вжахнетесь злидням, котрі панують в таборах.
Вас позбавили волі, не дають можливості

читати