Завантажити

ОДНА ПОРАДА ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
Я не заперечую того факту, що існує категорія людей, котрі через певні генетично закладені особливості, або з причини неправильних уявлень про героїзм (це особливо помітно серед молоді) свідомо порушують ті чи інші загальноприйняті норми або параграфи закону. Водночас, наситившись кількарічним спілкуванням з правопорушниками й злочинцями, почуваюсь зобов'язаним засвідчити, що штовхнути людину на порушення тієї чи іншої статті Кримінального Кодексу або «загальноприйнятої норми поведінки», може тяжкий побут, обставини, незнання законів (трапляється й таке нині), або принципове (це стосується й мене особисто) небажання дотримуватись чинного законодавства. Одні відчувають докір сумління, інші пишаються цим. Значний відсоток «переступивших межу» чинили злочин свідомо, проте чимало довідуються про це лише після того, коли на його зап'ястях клацнуть кайдани. Дехто «вдається до неправомірних дій» з певних (відомих лише йому та, можливо, втаємниченим), міркувань, а решта навіть не приховують меркантильної зацікавленості. Кількарічне вимушене спілкування та співіснування з підслідними, підсудними та засудженими, засвідчили: більшість людей від природи не є злими чи добрими, надто дурними чи надто розумними, а надзвичайно обдарована людина — така сама рідкість, як абсолютно безсовісний насильник. Особисто мені таке спілкування дало можливість скласти уяву про те, що саме робить одних убивцями, інших благодійниками, а більшість — невдоволеними. Та є факт: люди порушували, порушують і ще довго порушуватимуть Карний Кодекс. Не дивуйтесь, але серед осіб котрі опинились на лаві підсудних й за гратами реально зустріти представників усіх соціальних прошарків та професій. Навіть тих, хто вчора приймав законодавчі акти, або власноруч позбавляв волі інших. Боротись з цим явищем лише репресіями — абсурдно й безперспективно. Як на мене, необхідні спільні зусилля всих гілок влади (законодавчих й виконавчих органів), психологів, громадських та політичних середовищ, духовенства, а головне - саме бажання широкого загалу позбутись (або принаймні суттєво зменшити та ослабити) одну зі своїх болючих виразок. Зайве вдаватись до простраційних псевдофілософських демагогічних монологів й дискусій довкола старих як світ, й донині не вирішених запитань: чи стає суспільство кращим, коли якийсь бідолаха потрапить до в'язниці? Нині наважуються зловживати позбавленим однозначної відповіді питаннями: хто взагалі? кому? що? і яким чином - завинив? Злочинець перед суспільством чи суспільство перед «схибившим з істиного шляху»? Не бажаю когось виправдовувати, а комусь нав'язувати свою думку. Попри те, послуглвуючись власним досвідом мушу засвідчити: дуже часто можновладці, працівники державних, силових та виконавчих структур своїми діями (або бездіяльністю) самі штовхають на порушення чинного законодавства. Саме тому від однієї поради не втримаюсь: не провокуйте, панове.

ПРО КОЕФIЦIЄНТ КОРИСНОСТI ВІД НАЦІОНАЛЬНОГО КРИМІНАЛУ
Ой-йой-йой! Яка прикрість! В часі Вашої відсутності хтось, не спитавши дозволу та не отримавши згоди, відвідав Ваше помешкання, й позбавив Вас заощаджень, кришталевого й фарфорового посуду та іранського килимка. Співчуваю. Це справді прикрість. Пробачте мене за недоречне (на перший погляд) зауваження, та я б радив відразу подумати над причиною халепи. Пригадайте: можливо, кілька днів чи тижнів тому Ви необачно (а можливо і свідомо, прагнучи “набити собі ціну”), похизувались у присутності сторонніх власним матеріальним добробутом? Якщо так, то Ви, самі того не бажаючи, спровокували заздрісних недоброзичливців. Дозвольте ще одне запитання: як Ви ставитесь до творчої спадщини Тараса Шевченка? Особливо до його заклику “...і чужому научайтесь...”? Не погидуйте повчитись у мудрих англійців, і втільте в життя їхнє прислів`я “Моя оселя — моя фортеця”. Ну як? Ви все обмізкували й зважили? Сподіваюсь, у майбутньому Ви не “розслаблятимете булки” (не втрачатимете пильності).
Як Ви вважаєте, чому більшість держав у корені власної назви мають ім`я етнічної спільноти (нації), котра здавна заселяє її терени? Загальновідомо: держава — інституція, що має гарантувати збереження національної ідентичності автохтонів, тобто тієї етнічної спільноти (нації), що дала ім`я державі. (З певних об`єктивних причин сучасна українська політична та економічна еліти не виконують покладених на них Творцем, нацією й природою обов`язки, але їхні злочинні дії не є правилом для цивілізованих народів). В ідеалі, делегуючи обраних до законодавчого органу влади представників тих чи інших політичних, громадських та економічних середовищ, нація сама формує власне внутрішнє життя й зовнішню політику. Держава має гарантувати загалові матеріальний добробут, захист честі й гідності всієї етнічної спільноти (нації) й кожного громадянина зокрема. Так мусить бути в ідеалі, й до цього прагнуть і прямують цивілізовані європейські народи. Прикро визнавати, але з серпня 1991 року (від початку відновлення української держави)

читати