Завантажити

в Західних й Південно-Східних регіонах і Ви переконаєтесь в єдиноправильності позиції Завінського. Його хлопці донині щедро офірують на відбудову поруйнованих московсько-большевицькими окупантами храмів, відверто конфліктують з кавказькими й московськими “законниками” (керівниками злочинного світу), й (як це не смішно й абсурдно звучить) протистоять безконтрольній приватизації. Аналогічно вчинила й Івано-Франківська “братва”. Ніким не кликаного чеченського бригадира-командира Како Махаурі та його посаджену в японські джипи “бригаду” козолупів зустріли, як прийнято стрічати непроханого гостя. Скажіть мені на милість: невже розумна й порядна людина засуджуватиме нащадків славних опришків? Як я маю ставитись до колишнього КГБіста (а нинішнього СБУшника), котрий в часі урочистого мітингу з нагоди Дня Незалежності розпитував мене про обставини й причини вбивства вищезгаданого “звіра”?
Щедрим на пожертви для українських церков та патріотичних середовищ був і киянин Петро Хмарук. Його принципова позиція, дієве протистояння чужонаціональному (насампепед російському) криміналові, викликали скажену лють у тих, хто навіть після проголошення Україною незалежності, продовжував з лакейською слухняністю виконувати вказівки Кремля.
Дозволю собі навести й інші приклади. В 20-30 роках минулого століття криміналітет новопосталих балтійських держав (Литви, Латвії й Естонії) найактивніше протистояв російським білоемігрантським зграям, й врешті-решт витіснив їх. Усе награбоване лишалось у Прибалтиці, а не текло до американських, німецьких, чи швейцарських банків.
Проте повернімось в нинішні нерадісні реалії. Не з вуст сторонніх, а з власного досвіду почуваюсь зобов'язаним засвідчити: під сучасну пору значний відсоток “потерпілих” від дій кримінальників становлять особи, котрі нажились нечесним шляхом. Невже Ви проти “перерозподілу награбованого”? Так, це нечесний і далекий від ідеалу шлях. Але чи творите Ви кращу альтернативу?
Дослідження гентиків науково обгрунтували задеклароване ще в «Старому Заповіті» застереження від гріховного трибу життя. Наслідки непослуху Господній Волі (здоровому глуздові) — трагічні. З причин певних генетичних аномалій (гріховності предків) народжуються люди котрі прагнуть безугавного конфлікту з суспільством. Але відсоток таких вкрай низький. Решта вдаються до криміналу з причини недолугості Конституції й законів, безчесності та безпринципності можновладців, відсутності змоги чесним шляхом досягнути бажаного.
Підсумовуючи викладені думки доходжу наступного висновку:
1) Національний кримінал спонукає загал до повсякчасного вболівання за особисту безпеку.
2) Протистоїть чужинському засиллю.
3) Змушує “працювати” “незадіяні” кошти.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Буду прикро враженим, коли довідаюсь, що попереднім розділом зромантизував для Вас кримінальний триб життя. Навчіться аналізувати події й не будьте бездумним всепоглинаючим слимаком. Майте на увазі: верхівка мафії (зорганізованого криміналітету) — це працівники Апарату Президента, його охорона, Кабінет Міністрів, розвідка, контррозвідка, армія й керівники депутатських фракцій. Їхня мета — неподільно контролювати всі прибуткові галузі. Остерігайтесь “ходячих легенд” і тримайтесь на відстані від “невловимих” і “незасвічених”. Таких під сучасну пору практично не існує. Обставини примушують шукати «дах» (прикриття) серед можновладців. Не вірте й КГБістським і міліцейським баєчкам про блакитнооких ідеалістів-розвідників. Насправді все набагато складніше й заплутаніше, й водночас до сліз і сміху простіше. Ще з часів царату й ЧК-ГПУ-НКВД російські “правоохоронці” (а нинішні українські СБУшники й міліціонери є їхніми прямими й безпосередніми спадкоємцями) тісно співпрацювали з верхівкою “закононеслухняних”. Непідконтрольних просто нищили. Знаменитий терорист Азеф був водночас агентом царської охранки й організатором найгучніших терактів. Колишній начальник служби безпеки батька Махна Льова Задов у 20-х роках працював слідчим ГПУ, а вбивця Степана Бандери (агент КГБ) Богдан Сташинський в молоді роки належав до юнацької сітки ОУН. Сучасна історія дала нам чимало прикладів, коли “революційні вожді” найрадикальніших партій виявлялись агентами й стукачами. З одного боку ці люди були безкомпромісними борцями з системою, а з іншого — звичайнісінькими провокаторами (“сучарами”). Борці з “криміналом” в усьому копіювали своїх “політичних” колег. Численні приклади минулого й сьогодення свідчать про найтіснішу співпрацю між елітою зорганізованого криміналу й силовиків. (Дозвольте не обтяжувати себе, називаючи конкретні імена. Прийде час і для цього.) Аби відвести від себе підозру й виділитись із загальної сірої маси, керівники злочинних угруповань вимушені були вдаватись до екстранеординарних учинків. Така практика призводить до здобуття ще більшого авторитету. Але майже всією здобутою інформацією ці люди діляться з системою, що крізь пальці споглядає на їхні численні злочини.

читати