Завантажити

недбайливим поводженням з державним майном, вивищенням власних забаганок над почуттям обов'язку й здоровим глуздом. Проте не буду узагальнюватись.
Моє кількарічне спілкування з правоохоронцями, суддями, працівниками прокуратури, челядниками всих рівнів і рангів виконавчої влади (держслужбовцями), дарувало право стверджувати що ці служби цілковито переповнені позбавленими найелементарнішої порядності людьми. Керунок всих їхніх вчинків — пошук особистого матеріального зиску, можливість показово насолоджуватись всеспроможністю й безкарністю, й прагнення засвідчити загалові власну вкрай важливу вагомість. Без найменшого вагання, вони конвертують незаздрісне становище загалу у мільйонні прибутки, а й вбачають себе майбутніми господарями неприналежного їм нині. Прикриваючись образливою для всього українства бутафорною, несправжньою, нещирою шароварщиною (справжня культура ними приречена на жалюгідне нидіння), вони зумисне сатанізують навіть найменші спроби стати на захист власної духовності. Їхні “радість” й “прибуток” будуються на горі й крові народу. Їхній ідеал — вічна мерзлота політичного грунту. Успадкований від москвинів надмірний централізм породив замкнену касту “державотворців” котрі вимагають беззастережного виконання загалом всих повелінь й вказівок. Між першими й другими сформувалась ціла каста бюрократів-управлінців. Запопадливе запобігання й самоприниження нині нарекли “службовою дисципліною”, а найменший непослух - “руйнуванням державних устоїв”. Тож зайве дивуватись що нинішнє драконівське переслідування “позасистемних” й “деструктивних” за будь-яке ухилення від встановлених режимом вимог карається ненабагато м'якіше ніж в часи середньовічної інквізиції. Події 2004-05рр. (так зв. Помаранчева Революція), багатьох примусили тверезіше поглянути на реалії життя. Довідавшись про загадкову смерть колишнього міністра МВС а згодом керівника податкової служби Кравченка, більшість українців зітхнули з полегшенням. Він був запеклим ворогом найменшої ініціативи народу. Сьогочасні “тузи режиму” й “дрібні козирі з шевронами” також не соромляться будь-яку норму закону потрактовувати згідно власного розсуду. Хіба є ознакою цивілізованості бійки в сесійній залі Верховної Ради? Не минає і тижня аби хтось комусь не порвав краватку або сорочку, чи навіть розбив в кров носа біля трибуни. Завважте: все це фіксується телекамерами, й згодом транслюється на всю країну. Та чи ви пригадуєте випадки коли уподібнених до когутів законотворців притягнули хоч раз до належної відповідальності за хуліганство в громадському місці? Дурний приклад заразний. Вслід за депутатами, кулачний двобій влаштовують прямо в Апараті Президента чільник МВС й Київський міський Голова. Битий писок останього й долучені до нього висновки судово-медичного експерта, так і не стали причиною втрати хуліганом-міністром посади. Їм все дозволено. Чи часто доводилось чути Вам про порушення кримінальної справи за статтею “Службове недбальство”? Така дійсно є в “Кримінальному Кодексі”, але її наявність жодним чином не свідчить про те що вона діє. Мені неодноразово доводилось подавати скарги до прокуратури на застосування фізичного насилля працівниками міліції в часі допиту, проте навіть попри наявність зафіксованих судово-медичною експертизою слідів тілесних ушкоджень, жоден працівник міліції не був притягнутим до належної відповідальності. Кілька разів супроти мене порушували кримінальні справи котрі в залі суда просто розвалювались. Замість закриття справи й притягнення до належної відповідальності осіб котрі за свідомо сфальсифікованими обвинуваченнями утримували мене під вартою, працівники прокуратури радили не шукати правди і не скаржитись, оскільки прагнення утвердити справедливість може коштувати мені ще однією справою й черговим ув'язненням. Свідчу що я не один.
Тяжко зруйнувати сформовану систему. Попри її гнилизну й злочинність, вона має орду адептив й прихильників котрі не зупиняються перед оббріхуванням й перекручуванням фактів. Проте байдуже споглядання також злочин.

НАПЕРЕДОДНІ
Попри поширені газетно-плакатні кліше на зразок “народна міліція” й “моя міліція мене береже”, протягом тривалого періоду нашої історії, пріоритетним напрямом діяльності міліції насамперед був захист “державних інтересів” (бюрократичного апарату антинародної системи). Декларований захист прав та інтересів пересічних громадян був і є донині пустопорожнім дзвоном. Цей ненормальний стан речей створив підґрунтя для відчуженості в стосунках між міліцією й неприналежного до касти можновладців народом. Проголошена в 1991-му році незалежність та “помаранчева революція” 2004-05рр. жодним чином не наблизила його до владної верхівки. А вона й надалі послуговується нечесними й аморальними методами управління. Глибоко зневажаючи власний народ і сприймаючи його лише як об`єкт владних маніпуляцій, «державотворці» запровадили таку систему управління державою, де демократичні механізми все більше згортаються, а авторитарні тенденції зростають.

читати