Завантажити

шоку, затримані нерідко підвищують голос на кривдників, або тих, перед чиїми очима опинились не з власної волі. Затриманий в переважній більшості випадків, на відміну від тих хто його затримав, не знає причини брутального поводження з ним. Для нього це загадка. В цьому й полягає трагічність його становища. Вже з часом Ви довідаєтесь, що особи в цивільному (якщо це вони Вас затримали) іменуються оперативними працівниками Відділу Карного Розшуку, а тип до якого Вас привели (а можливо навіть загнали) в кабінет, є старшим оперативником або слідчим. До речі: вимушене очікування цієї не запланованої попередньо Вами зустрічі може відбутись відразу після “доставки на базу” (в райвідділ міліції), але я не відкидаю й того, що Вас зумисне протримають в напрузі кілька годин. Очікувати Ви можете і в машині, котрою Вас безкоштовно підвезли, і в коридорі відділу, і в одному з кабінетів. Трапляється, що цей вкрай напружений проміжок часу затриманому доводиться проводити в цілковитій тиші, але не рідкі випадки й вимушеного вислуховування в свою адресу якихось глузливих або навіть вкрай образливих слів чи словосполучень. Не здивуюсь, довідавшись, що особи, котрі Вас затримали (цілком ймовірно, що до їх числа долучився ще хтось) весь цей час активно Вас “обробляли”. Як правило, б`ють боляче (але сліди побоїв відшукати на тілі складно, оскільки оперативники знаються в цій справі), цинічно глузуючи й з коментарями і запитаннями. Саме ці запитання й коментарі допоможуть Вам дізнатись причину тієї халепи, в якій Ви опинились, і якщо Ви терплячий (тобто вмієте в часі екзекуції відволікатись думками від жахливої дійсності, котра відбувається з Вами не з Вашої волі, і думати про щось інше) то щиро раджу Вам: користуйтесь даром вміння терпіти. Тим, хто боїться тортур і вважає за краще погодитись з усім, чого від нього вимагають сказати або хочуть почути, поспішаю повідомити, що зазнавати цю наругу довгий час Ви не будете, оскільки карати за якесь правопорушення не входить до компетенції оперативників, а тим садистам, котрі серед них нерідко трапляються, вистачає і без Вас на кому “відвести душу”. Отже, прочекавши певний час, Ви зрештою опиняєтесь в кабінеті перед якоюсь особою або групою осіб. Як я вже згадував, опинившись в кабінеті, деякі затримані навіть ще не позбувшись кайданів, починають підвищувати голос і вимагати неможливого.
Наприклад: затриманий хоче дізнатись, за що ж таки його затримано? Набравшись хоробрості, чимало хто з затриманих починають називати різними лайливими словами і тих хто їх затримав (незалежно від того, в якій формі це затримання відбулось), і тих, з ким доля звела їх в цьому кабінеті, а також згадавши якийсь американський фільм починають вимагати дати їм змогу зателефонувати (мовляв, є право на один дзвінок). Дехто починає погрожувати якимись міфічними родичами чи знайомими, котрі працюють в “органах”: прокуратурі, суді, ВР, міністерстві, АП чи ще десь. Мушу Вас запевнити, що реакція того або тих, до кого Ваш монолог буде звернений, жодного бажаного результату не дасть. Вас можуть чемно вислухати, можуть вульгарно перебити, можуть розсміятися в обличчя, можуть навіть зробити вигляд, що Вас дуже злякались, і ось-ось побіжать змінювати білизну, а можуть і вгамувати.
Гамівниками традиційно виступають кулаки та кийки, хоча цілком імовірно, що задля досягнення цієї мети супроти Вас застосують такий метод, про котрий Ви ніколи не чули і не знали, але котрий є дуже болючим для Вашого августійшого тіла.

ПОРАДИ
1) Якщо вже Вас затримали і погіршили кровообіг в тілі кайданами, або обманним шляхом затягли до відділу міліції, влаштовувати бешкети (після яких кабінет, в котрому Ви опинились, почне нагадувати баштан, на якому носороги в волейбол грали), або досить голосно протестувати, надриваючи собі горло, не варто. Прихильників американських фільмів та західної демократії мушу засмутити. “Право на один дзвоник” ні Конституція, ні Карний, ні Кримінально-Процесуальний Кодекси Вам не гарантують.
2) Згідно ст. 63 Конституції України Ви не зобов’язані давати покази, котрі обтяжують Вас або Ваших рідних. Щиро раджу і навіть наполягаю: не пашталакайте нічого, оскільки Ви, самі того не підозрюючи, супроти власної волі вже даєте свідчення. Перебуваючи в шоковому стані, або з причини різкого нервового перевантаження та відсутності змоги і часу зважити та обміркувати своє незаздрісне становище, чимало кому починає здаватись, що це все жахлива помилка, тимчасове непорозуміння, і тому варто лише щось пояснити, і все стане зрозумілим. Може видатись, що справа не така вже й безнадійна, варто лише розставити крапки над “і”, й з Вас знімуть кайдани, вибачаться, і відпустять на всі чотири сторони. Ви навіть з радістю поставите підпис під тим, що записали з Ваших слів, але я категорично раджу ухилитись від інтерв’ю та автографу. Це все буде використано супроти Вас. Згідно чинного законодавства Ви маєте право на захисника та на попередню розмову з ним до першого допиту (ст. 142 КПК України). Тож

читати