Завантажити

громадян (нагадаю, що всі ми є платниками податків, а значить і тими, з чиїх кишень оплачується діяльність бюджетних, серед яких є й правоохоронні органи служб) зобов'язані в першу чергу відрекомендуватись, а вже потім пояснити причину власної уваги. В дійсності, їхня поведінка далека від зафіксованої на папері й декларованої з високих трибун. Не відрекомендовуючись й не пояснюючи причин, у вас можуть вимагати документи які засвідчують особу, обмацати (згідно їхньої термінології це малоприємне дійство є не обшуком а «поверхневим оглядом») або протримати в кімнаті міліції кілька годин. В затриманих (байдуже чи за реальними, чи за надуманими правопорушеннями) не посоромляться без свідків й обов'язкового в таких ситуаціях протоколу, цілковито вивернути кишені й перерити особисті речі. Формально такі дії пояснюються пошуком наркокур'єрів й убезпеченням себе від застосування затриманими зброї. Нагадувати міліціонерам про гідність самих затриманих – даремна справа. Значний відсоток затриманих стають жертвою цинічного полювання. «Набиті» на пошуках в натовпі простаків очі правоохоронців, вибирають хмільних або малообізнаних з власними правами громадян. Морально й психологічно стероризувавши затриманого, залякавши кримінальною або адміністративною карою, їх, шляхом дешевого й примітивного шантажу, позбавляють коштів й речей особистого вжитку. Водночас, закононеслухняна категорія наших співвітчизників та сонм іноземців, котрі зловживають гостинністю українців, з радістю наведуть вам приклади «знаходження спільної мови» з правоохоронцями за вчинені злочини й правопорушення. Тут все залежить від рівня тяжкості злочину, а вартість «вирішення питання» коливається від кількох десятків гривень до кількох десятків тисяч у.о.
Спостереження за реакцією й діями правоохоронців під час гарантованих Конституцією різноманітних акцій протесту громадськості, дало чимало цікавих фактів для роздумів. Висновки звичайно невтішні. Правоохоронці є сліпим знаряддям поборення всіх непідконтрольних нинішнім можновладцям процесів. Звичними стали перешкоджання здійсненню вільного волевиявлення. Майже всіх затриманих стандартно звинувачували в брутальній лайці в громадському місці. Формально, дії вчинивших це підпадають під юрисдикцію кодексу про адміністративні правопорушення. Бійці спецпідрозділу «Беркут» і ППС без анінайменшого докору сумління (складається враження, що ця чеснота в них цілковито атрофована) звинувачують затриманих в «голосній нецензурній лайці, грубій поведінці й порушенні громадського спокою, котрі викликають обурення громадян». Чинний кодекс про адміністративні правопорушення передбачає за висунуті звинувачення покарання (від штрафу до арешту на 15 діб) і позбавляє звинувачених права на оскарження. Здавалося б абсурд, але одного рапорту працівника МВС достатньо аби безапеляційно визнати затриманого винним. Брехливий рапорт міліціонера перекреслить в очах судді вашу чесність й принциповість.
Вислуховуючи (або читаючи) звіти чільників МВС про щоквартальне поліпшення справ на ниві розкриття злочинів, більшість посвячених в таємниці діяльності органів дізнання й дільничних інспекторів, лише скрушно хитають головою. Така реакція є адекватною на існуючий стан речей. Непосвяченим повідомляю, що хвалений на кожному кроці Кримінально-Процесуальний Кодекс (КПК) зобов'язує працівників МВС перед першим допитом пояснити затриманому в чому його підозрюють або звинувачують, повідомити, що згідно того ж КПК він має право на захисника й на розмову з ним віч-на-віч до першого допиту, а також, що згідно 63-ї статті Конституції ніхто й нікого не має права змушувати чинити дії, які можуть зашкодити затриманому або його рідним. Як правило, всі ці норми Конституції й КПК працівники ВКР (Відділу Карного Розшуку) перекладають на слідчого. Морально стероризувавши, нерідко навіть фізичними тортурами, в затриманих вибивають перші покази, в яких дуже часто події зображені в спотвореному, далекому від дійсності вигляді. Частими стали випадки свідомої гіперболізації події та її наслідків. Наприклад побутову бійку зображують як свідоме й зумисне нанесення тілесних ушкоджень. Таким чином збільшується показник розкриття тяжких злочинів.
Варто згадати й про передбачену Карним Кодексом відповідальність за несанкціонований судом й прокуратурою збір інформації про приватне життя людини. Для працівників ВКР цих статей КК не існує. Вилучати приватну кореспонденцію, прослуховувати телефонні розмови, спостерігати (слідкувати) за пересуванням (або діями) підозрюваного або його рідних також стало нормою. Зібрані таким чином матеріали як правило не підлягають перевірці, а значить і не завжди відповідають дійсності, й є такими, що хоча й не долучаться до матеріалів кримінальної справи (досудового розслідування), але як «дані оперативної розробки» задовго до судового розгляду можуть сформувати і в слідчого, і в судді, і в прокурора упереджене ставлення. Окрема мова про працівників прокуратури, котрі знаючи про ці порушення, жодним чином не

читати