Завантажити

звичайнісіньке хамство.
Опитавши свідків та потерпілих, можливо, оглянувши речові докази, суд переходить до судових дебатів. Першим розпочне їх прокурор. Він вважатиме, що участь у вчиненні злочину доведена й вимагатиме позбавлення волі на кілька років. Після прокурора слово нададуть потерпілому, захисникові й Вам. Користуйтесь недолугістю потерпілого. В судових дебатах посилаються лише на ті докази, котрі були досліджені в судовому розслідуванні. Але не зациклюйтесь на дрібницях. Ваша справа й обов'язок захисника довести, що покази потерпілого (можливо, свідків також) не відповідають дійсності, а зібрані слідчим докази не мають жодних підтверджень. Наводьте аргументи, задавайте питання, проводьте паралелі, ставте експерименти. Все це чиніть виважено й обережно. І не плутайте показове обурення з дійсним.
Що казати в “останньому слові?”. Що хочете, але не тикайте нікому дулі, не кидайте в потерпілого й прокурора капцем або заздалегідь заготованим презервативом з пральним порошком. За це стаття. Не поспішайте каятись (все одно не повірять). “Останнє слово” — також формальність, але вкотре повторюю, не зневірюйтесь.
Нарешті суд (в особі судді та секретаря) подався (видалився) в нарадчу кімнату. Що, і про що суддя сам з собою може радитись?
Здається мені, що теоретично я все пояснив. Практика, на жаль, інакша. Наприкінці повідомлю, що судове розслідування рідко вкладається в рамки одного засідання (одного дня). Оголошувати перерви — звичайна практика, а затягуватись вони можуть від кількох тижнів до кількох місяців.
“Суди України постановляють вироки ім’ям України”. (ст. 321 КПК.)
Ну що? А я ж казав. Ви все одно винні. Суддя знайшов чим обґрунтувати. Не варто битись головою об клітку, гамселити співсправника, плювати в суддю й обіцяти йому «криваву баню». Термін позбавлення волі від того не зменшиться. А за погрозу можуть ще одну кримінальну справу порушити. Покарати можна й не оголошуючи власного вироку. Бережіть сили, бо на сьогодні у Вас ще чимало труднощів. І не втрачайте надію.

СІЗО. “ЗАСУДЖЕНКА”. СКАРГА
Я — не “всі”. Я плюю на “всіх”. Раджу і Вам так чинити. Після виголошення вироку у “всіх” (себто в галасливої проте малокультурної і геть не свідомої власного призначення й причин буття в цьому грішному світі «більшості») погіршується настрій, виникає бажання відрізати голови судді й прокурору або проткнути власний живіт гострою швайкою. Від надмірної напруги нервів та аварійного душевного стану вони не помічають як набивають об стіни й лави “автозека” гулі на потилиці й сині плями на чоло. Ви ж не “всі”. Бережіть тіло.
Кожен (без виключення) “виїзд” й “заїзд” з й в СІЗО супроводжується “шмоном”. Мало що “зецюра поганий” зможе вивезти або завезти. Проте за певну ціну й домовленість, цю малоприємну процедуру реально уникнути. Тож в разі потреби або бажання (можливо й забаганки) реально повернутись з мобільним телефоном або вогнепальною зброєю. В день виголошення вироку, після повернення в СІЗО, Ви навряд чи потрапите до тієї ж “хати”, в котрій щоранку прокидались протягом останнього часу. “Переселення” (“переїзд”) в нову “хату” завжди пов’язаний з безліччю побутових незручностей. Доведеться знайомитись з новими людьми, пристосовуватись до нових умов, облаштовуватись. “Хата”, в котрій утримують після виголошення суддею вироку (на тюремному жаргоні “засудженка”), нічим не відрізняється від “загальної”. Неймовірно, але серед тих, кому вже виголосили вирок (“охрестили”), чимало таких, хто вдоволений постановою суду (термін позбавлення волі дали менший, ніж підсудний очікував). Нові співкамерники навперебій скаржитимуться один одному на несправедливе рішення суду. Майже всі стверджуватимуть, що їх засуджено несправедливо, безпідставно, й по чиїсь обмові. Звідусіль чутимуться нарікання на упереджене ставлення судді й прокурора. Попри те, що всі вони вже позбавлені волі на кілька років, майже в кожному горітиме бажання набити собі ціну й довести оточуючим, що він мух ніздрями не ловить. Знову доведеться вислуховувати баєчки про “адвоката, котрий входить в золоту п’ятірку найкращих адвокатів України” та про друзів і знайомих, котрі незабаром “витягнуть на волю”. Безугавне нарікання на долю та очікування етапу “на табір” (в Виправну Установу) призводить до менш дбайливого ставлення до власної гігієни. З цієї причини окремі кутки й спальні місця “засудженки” нагадують корівник, в котрому п’яні трактористи намагались подоїти брикливого бугая. Але що Вам до чужих проблем й до чиїхось побрехеньок? Нехай пашталакають все, що заманеться. Ваша справа змагати за волю. Варто знати, що виголошений суддею вирок не відразу набирає чинності. В той же день, як його виголосять і Ви потрапите у “засудженку”, вкотре озбройтесь КПК й пишіть касаційну або апеляційну скаргу та заяву на ознайомлення з матеріалами судового розслідування. Касаційна й апеляційна скарги зупиняють набрання законної сили й

читати