Завантажити

Через захисників обмінюються з рідними “малявами”, “вирішують питання” в часі короткотривалих побачень, або йдуть на безпосередній контакт з адміністрацією СІЗО (зрозуміло, що останні не за щире дякую надають в цім питанні допомогу). Та й новітні досягнення техніки (мобільні телефони) саме для того й призначені аби упереджувати неприємності, а не набридати знайомим молодицям зізнанням в довічному коханні. Не комплексуйте в справі пошуку “виходу” (“кінців”, спільної мови) в “головній управі” (Департаменту Виконання Покарань). Ігноруйте поради кримінальників для котрих “тюрма — мати рідна”. Згідно їхніх слів “зони” в Україні поділяються лише на “людські” (тобто такі, в котрих “можна сидіти”), й на “каторгу”. Закиньте їхню пораду за високу гору. Вас мусить цікавити лише два питання в данім випадку. Поперше: час, котрий доведеться провести в “зоні”, не повинен належати до даремно прожитих років. По-друге: необхідно мати впевненість, що Ви не “сидітимете” весь визначений судом термін, й при першій-же нагоді скористаєтесь правом звільнитись умовно-достроково.
Одного ранку Вам і ще кільком співкамерникам з числа тих, кого “затвердили” (тобто вирок суду вже набрав чинності) накажуть збирати особисті речі й очікувати. Не важко здогадатись, що “замовили на етап”. Прощавай СІЗО з твоїми злосмердючими “хатами”. Хвилини очікування заповняться обміном адрес та сьорбанням “чефіру”. Утримайтесь від переїдання й вживання занадто великої кількості рідини. В шляху це може призвести до тяжких наслідків. Не забудьте також перед “етапом” очистити “внутрішні органи” від вже переварених органічних речовин. Нарешті двері відчинились. Не ображайтесь, якщо замість прощання хтось дасть добрячого копняка по сідниці. Це дурна традиція, мовляв, аби не повертався. Черговий офіцер (корпусний) накаже повернути “каптеру” всі отримані зі складу речі (матрац, ковдру, миску) й відведе в “бокси”. Віднині Вами знову опікуватимуться солдати Внутрішніх Військ. Конвоювання засуджених із СІЗО до виправної установи також покладено на них. Гидке явище й ганебне видовище. Молодші від Вас істеричним криком віддаватимуть накази, а за невиконання немилосердно гамселитимуть кийками.
— Руки за спину і бігом! Сюди по одному! Покажи особисті речі!
Божевільна свистопляска. Недарма товариство з «червонопогонними» вважається дурною ознакою. І що вони можуть шукати в Ваших речах? Хтозна що, але “так треба”. “Прошманавши” й протримавши кілька годин в “боксах”, всіх етапованих заженуть в “автозек”. Вам невимовно пощастило, якщо “зона” розташована не дуже далеко від СІЗО, й добиратись до неї доведеться лише цим видом транспорту. Кілька годин переїзду (нехай і в тісноті та духоті) і Ви “на базі”. Гірше, якщо етапуватимуть потягом. “Автозек” впритул підженуть до дверей “столипіна” (спеціально обладнаного вагону), й викликаючи по-одному звірятимуть фото, опитуватимуть анкетні дані й термін позбавлення волі. А тепер увага. З “автозеку” до заґратованого купе вагону доведеться бігти під градом ударів кийками. Битимуть по всім частинам тіла, але не зупиняйтесь і не зважайте. Опротестування лише подвоїть кількість синців. Ще одне. По обидва боки “автозека” стоятиме кілька солдатиків з вівчарками. Не виключено, що і в вагоні також. Півбіди якщо вкусить. Трагічніше, коли штанці “полатає”.
Кожне купе “столипінського” вагону розраховане на вісім або десять осіб. Вікна відсутні, а заґратовані двері відчиняються рівно настільки, аби в них можливо було з натугою втиснутись. Вмощуйтесь зручніше й засинайте. Нудне очікування, доки потяг рушить з місця, й монотонний контакт коліс з рейками сприятимуть в цьому. В шляху передбачений “вивід на парашу”, і це, певно, єдина процедура, котра скрасить дану частину етапування. Не намагайтесь за гроші або якийсь виріб купити в солдатів горілку. В шляху це реально, але ж Ви не “всі”, і Вам це зайве. Навіть якщо в часі перебування в купе-клітці “столипінського” вагону і вдалось “налагодити контакт” з солдатами, не сподівайтесь, що вдалось прихилити їхні серця. “Вигрузка” з “столипіна” в “автозек” відбудеться в тій самій нервозній обстановці. Півбіди, якщо Ви потрапили в число тих, кого зустрічаючий “автозек” відразу відвезе в “зону”. Гірше, якщо гурт етапованих потрапить до місцевого СІЗО (тобто в ізолятор того міста, в котре привезли). Камери, в котрих утримують етапованих, іменуються “транзитками”. Гіршого годі уявити. Етаповані найбезправніші серед всіх засуджених. Ніхто не знає, коли “етап” продовжиться, навряд чи видадуть білизну, харчуватись доведеться лише “баландою”, а ставлення наглядачів до транзитників чомусь вкрай жорстоке. “Транзитні хати” (як і “карантин”) ніколи не прибираються, тому також кишать вже знайомими огидним комахами. Я не заздрю Вам, коли “етап” розтягнеться на кілька тижнів.

“ЗОНА”. “ЗАЇЗД”. “КАРАНТИН”
Нарешті “транзитні хати” й “столипінські” вагончики позаду. “Автозек” не обладнаний вікнами, але інтуїтивно Ви відчуєте, що опинились в “іншому світі”. Попри те, що

читати