Завантажити

існує й діє вона лише формально. Трагічним спадоком комуністичного тоталітаризму («імперії зла» якою був СССР) та наслідком злочинної діяльності нинішньої охлократії, є невпинне вимирання українців. Населення в Україні скоротилась на кілька мільйонів, а кількість засуджених за цей період зросла більше ніж вдвічі. Відсоток рецидивів в Україні є одним з найвищих в Європі (попереду лише Росія з її вже майже народними й ставшими часткою культури “злодійськими традиціями”).
Прийнято вважати, що друкований орган міністерства, політичного середовища, громадської організації, наукового товариства, тощо, є її обличчям. Погортаємо друкований орган Державного Департаменту України з питань виконання покарань — газету “Закон і Обов’язок” (свідоцтво про реєстрацію КВ № 113). Процитую лише кілька заголовків: “Вони роблять найсвятішу справу на землі” (не дивуйтесь і не лякайтесь, стаття про лікарів, котрі працюють в лікарні для апаратників Департаменту з питань виконання покарань), “Злісній непокорі — сувору відповідь закону”, “Навстречу юбилею”, “Турбування про здоров’я — процес постійний”, “Проміння світла в кінці тунелю”, “Профессионализму медиков поражаюсь”, (“ЗіО” № 24-25 (2685-2686) за червень 2004 р.), “Управлінський потенціал у розвитку”, “Дійсно професіонал”, “Вдячні за сина”, “Якщо поруч справжній вихователь”, “Благодарю за помощь”, “В камерах СІЗО тепло, охайно”, “Ощущаем заботу”, “Отношение уважительное”, “Не считаясь с личным временем”, “Помогает утвердится на жизненном пути” (“ЗіО” № 26-27 (2687-2688) за червень 2004 р.)
Пробачте за довгий перелік. Щось нагадує? Так-так, до болю знайоме. Певно ще тримаються в пам’яті заголовки з “Правди” та “Известий” брєжнєвских часів, коли в нас все було добре, коли ми були попереду всього світу й всім задоволені: “Ускорение — генеральная линия КПСС”, “XXV з’їзду КПРС — гідну зустріч”, “Заготівлі кормів — ударний фронт”, “Одностайно підтримуємо”, “Схвалюємо всім серцем”. Читаючи, геть не умліваю від щастя, і роблю певні висновки про інтелектуальний рівень членів редколегії “ЗіО”, до котрої, до речі, входить й голова Департаменту. Ув’язнені та їх батьки навперебій дякують адміністрації СІЗО та ВУ (слідчих ізоляторів й виправних установ) за “чуйне й людське ставлення”. Незначні суспільні пертурбації після дійства 2004 року (котре вже нарекли в підручниках історії “помаранчевою революцією”) заторкнули й ДВП. Принаймні гортання сторінок газети “Закон і Обов'язок” став процесом суттєво приємнішим. З'явились (щоправда переважно передруки з інших газет) матеріали патріотичного змісту. Проте кардинальних змін так і не відбулось. Газета інформує про позитивну роль церкви в справі перевиховання засуджених (№18-19(2905-2906) за 1-8 травня 2009р.), проте жодним словом не обмовляється про реальний стан речей в закладах утримання підслідних та засуджених.
Згідно звітів керівництва ДВР, «соціальні працівники, юристи, психологи й медперсонал в реабілітаційних центрах (центрах релаксації), в дільницях карантину, діагностики і розподілу, проводять психодіагностику засудженого», (себто бесіди, анкетування й тести). В непосвячених складеться помилкова уява про умови утримання під вартою осіб “які схибили з життєвого шляху”. Колишній Голова ДВП В. Льовочкін пишався тим, що “...українські установи регулярно відвідують міжнародні комісії, що перевіряють стан справ та видають свої рекомендації”. Це йому та його відомству наше суспільство мало не зобов'язане бути безмежно вдячним, оскільки “кримінально-виконавчий кодекс розроблявся протягом 12-ти років (Ви вірите цій вражаючій цифрі?) й перед тим, як побачити світ, мав аж п’ять редакцій. На його думку “велике досягнення, що за роки незалежності було опрацьовано 19 законів та більше двох десятків урядових постанов (“ЗіО” № 2685-2686). Але факти — вперта річ. Повторю ще раз. Кількість засуджених подвоїлась. Ви ніде ні зустрінете інформації про те, скільки засуджених йдуть з життя від туберкульозу, ВІЛ СНІДу, актів суїциду, тощо. Запевняю, цифра чотиризначна. А скільки “помирають” в слідчих ізоляторах? Чи веде хтось облік тих, хто в часі ув’язнення втратив соціально-корисні зв’язки (рідних) й після звільнення стають жебраками? І який відсоток рецидивів? Складається враження, що ця інформація секретніша, ніж схеми нейтронної бомби.
Автор цих рядків майже сім років свого життя провів за ґратами. Свідчу, що медично-санітарне забезпечення осіб позбавлених волі, повністю не відповідає встановленим нормам та стандартам. Послуги стоматолога зведені лише до видалення хворих зубів. За все інше необхідно платити, але й в цьому разі якість буде далекою від оцінки “посередньо”. Підсудним і засудженим, котрі утримуються в СІЗО, потрібно витратити кілька днів для того, аби домогтись прийому в лікаря. На жаль, вся пенітенціарна система в Україні кинута на самовиживання. Грошей, котрі виділяються, вистачає лише на зарплату працівникам. Ось чому начальників Виправних Установ (“зони”) виробництво (“промислова зона”) цікавить більше ніж

читати