Завантажити

кохана, і товариш, і турботлива сестра.
Двоє закоханих, серця яких б’ються в унісон, сьогодні рідкість. На жаль, багато жінок кидають усе заради кар’єри, лідерства, тільки не задля щастя коханого. Кожен з подружжя намагається довести свою правоту, відмовляючись слухати іншого. Ця одностороння позиція й безглуздя – в усьому. Тиранимо душу ближнього, не бажаючи визнати бідності власної… А хотілося б, щоб кожен відчував істинну любов. І тут особлива роль відводиться жінці. Але зараз більшість із них захоплені фемінізмом, виборюють якісь права і саме цим втрачають свою божественну сутність. Насправді, жіноча сила прихована у вмінні жертвувати собою заради коханого і родинного затишку.
Галина наслідувала майбутньому чоловіку в усьому. Перед одруженням пішла на вчинок, який може зробити тільки справжня жінка – покинула свою роботу, залишила квартиру в Києві, яку тільки-но отримала, і поїхала у закрите (на той час) місто Дніпропетровськ. Тут на неї чекала невизначеність з житлом та роботою. Без прописки освоїлася в гуртожитку, де мешкав наречений, і жодного разу не пошкодувала про це. Коли поряд людина, яку відчуваєш і розумієш, немає більшого щастя, ніж бути з нею.
Колеги не могли повірити, що одна з кращих студенток Київського університету наважилася залишити столицю назавжди. Протягом року навіть зберігали за нею робоче місце. А вона жила Ідеєю чоловіка, який ні за яких обставин не хотів відрікатися від своєї альма-матер – гірничого інституту. Сказати Вчителеві, що одружується і переїжджає жити до Києва було неприпустимим. Адже Сергій Андроникович вірив учневі, навчав справі, передавав свої знання, досвід і завжди допомагав у відповідальну мить. Покинути його – означало зрадити.
Геннадій Півняк згадує, як хвилювалася дружина, коли виникали якісь труднощі на роботі. Вже чекали на дитину. Галина ніжно опікувала чоловіка, а він оберігав її спокій. Первісток Віталій ступив перші кроки у гуртожитку. Ця кімната назавжди запам’яталася сім’ї найщасливішими митями життя. Коли втомлений чоловік приходив з інституту, на нього чекала усміхнена дружина з маленьким сином на руках. Тоді зникав похмурий настрій і з’являлася радість на душі. Шлюб цих двох людей, мабуть, благословенний на небесах, тому і до сьогодні зберігає свою гармонію. Дружина ніколи не сперечається з чоловіком, приймаючи кожне сказане ним слово, як Істину.
Невдовзі з’явився на світ другий син Андрій, і відтоді чотири люблячі людини завжди разом. Геннадій Півняк створив світ, де кожен почувається щасливим, де вміють слухати, розуміти і допомагати один одному. Можна довго розповідати про те, як проходять в родині дні, зігріті любов’ю, навіть у скрутні часи. Але хочеться зупинитися й описати картину, малюнок якої продовжує вражати багатьох.
Наукові розробки молодого вченого є фундаментальними, але оповиті романтикою й піднесеним почуттям, завдяки якому більш чуттєво сприймають навколишнє. Напевно саме тому вдалося успішно проводити дослідження, пов’язані з розв’язанням фізико-технічних проблем перетворювання електромагнітної енергії, розвитком сучасних електромагнітних систем передачі енергії на підвищеній частоті для електротехнологій та транспорту, розробкою нових необхідних технологій, обладнання і систем управління, що забезпечують ефективність та безпеку гірничо-металургійного виробництва.
Він зумів зібрати коло себе талановиту молодь, яка із захопленням працювала над втіленням цих ідей. Упроваджували нову техніку, вчилися конструкторській справі. Потім для її використання отримували дозвіл у спеціалізованих інститутах з безпеки та охорони праці. Під керівництвом талановитого науковця працювало п’ятнадцять осіб. Вони випробовували сучасну техніку не тільки у Дніпропетровську, а і в Донецьку, Таллінні.
Робота над циклом цих досліджень тривала більше десяти років. За цей час результати встигли привернути увагу провідних науковців країни. Техніка, розроблена Геннадієм Півняком і його колегами, стала справжнім відкриттям у створенні безконтактного електричного транспорту вугільних шахт, суттєвому покращенню роботи гірничо-металургійної та машинобудівної промисловості.
Перед захистом докторської дисертації з цієї проблематики було видано монографію й кілька публікацій у провідних наукових виданнях Радянського Союзу та за кордоном. Навіть сьогодні мало подібних досліджень, проведених ще у 70-і роки в гірничому інституті. Звичайно, поряд з її автором завжди був Вчитель Сергій Андроникович Волотковський. Кожна порада цього мудрого вченого ставала надзвичайно цінною для учня. Геннадій Григорович пройшов зі своїм науковим керівником шлях пізнання і творчої роботи. Сказане ним приймав за правила, і з часом вони виявились необхідними в складних життєвих ситуаціях. Велике щастя зустріти такого Вчителя, який навчає відповідальності і відданості своїй професії.
Він побачив у своєму учневі людину, яка живе своїм вузом, дослідженнями, бажає знайти Істину… Без жодного сумніву передав йому керівництво кафедрою систем

читати