Завантажити

Але варто тільки захотіти знайти шлях мудрості, і все зміниться навколо нас…
Геннадій Півняк, мені здається, знайшов свій шлях присвятивши життя науці. Мрія стати актором тільки допомогла стати професіоналом своєї справи. Дивуються, як за двадцять п’ять років ректорства вдалося створити університет таким процвітаючим. Вважають, що зроблене ним не можна виконати і за півстоліття. Думаючи над тим, в чому таємниця інтенсивного розвитку гірничого, зрозуміла, що відповідь криється у життєвому шляху Геннадія Григоровича, його світосприйнятті. Цікавиться мистецтвом, музикою, багато читає, спілкується, переймається долею вузу, бо прагне зробити навколишній світ чистішим. Ректор НГУ дарує студентам не тільки знання, але й вміння тонко відчувати красу Всесвіту. Все ж, як багато може зробити небайдужа людина, яка розуміє і цінує кожного!
Чи міг хто передбачити кілька десятків років тому, що саме юнак з Олександрії, студент електротехнічного факультету Дніпропетровського гірничого інституту, згодом напише історію успішного й швидкого розвитку своєї Альма-матер. З 1963 року він ніколи не залишав Дім, де відчувається затишок, спокій і взаємоповага між людьми. Скільки спогадів із ним пов’язано…
Студентів його віку в групі майже не було. Складні повоєнні часи. Молоді люди, повернувшись з фронту, одразу йшли працювати. Прогодувати родину було для них головним, коли там вже навчатися? Тільки через деякий час прийняли рішення зараховувати робітничий клас до вузів поза конкурсом. Тож студентські групи формувалися переважно із дорослих людей, які мали сім’ї, стаж роботи, але недостатньо знань для вступу в навчальний заклад. Уявляєте, як було незручно 30-35 річним студентам визнавати свою неготовність до навчання?
Геннадій Півняк бачив, як нелегко однокурсникам, тому завжди допомагав їм у розв’язанні завдань. Підтримувати людину в скрутні хвилини, а не просто співчувати - стало головним правилом для нього після того, як побачив в очах дорослих студентів відчай і невпевненість у власних силах.
Вступивши до вузу, студент навіть у думках не допускав, що всього за кілька років стане ректором гірничого. Хоча прийняв це як веління долі.
Багато хто не сприймає точні предмети, формули, рівняння, приклади, незрозумілі твердження, бо навіть не намагається зрозуміти їх. А як можна осягнути незрозуміле? Геннадій Півняк завжди прагнув дійти до Істини, шукаючи нові методи роботи у своїй галузі. Йому відкривалися нові шляхи розробки передової техніки, систем електропостачання, різних пристроїв.
Після лекцій залишався на практичні заняття, організовані при кафедрах. Спочатку з фізики, потім – електротехніки, гірничих машин, гірничої механіки, де проводили експерименти за різними методиками. Іноді доводилось розв’язувати складні задачі, але він завжди знаходив на них правильну відповідь. Особливо цікавила дослідницька робота на кафедрі гірничої електротехніки. Там і зустрів свого Вчителя Сергія Андрониковича Волотковського.
Професор був неперевершений у своїй роботі. Справжнє щастя отримувати знання від людини, яка зробила значний внесок у розвиток технічної сфери країни. Його дослідження щодо підвищення ефективності підземного електровозного транспорту ще у 70-ті роки викликали неабиякий інтерес не лише у радянських вчених, а й закордонних колег.
Сергій Андроникович займав посаду завідувача кафедри гірничої електротехніки. Він був незвичайною людиною. До його думки завжди прислухалися інші, хоча не кожен міг засвоїти знання, які самому Вчителю давалися сумлінною працею. Але розділити їх із учнем – це означає бути впевненим у тому, що вони передаватимуться іншим. Звичайно, студенти професора Волотковського завжди прагнули вчитися, але Геннадій Півняк якось по-особливому ставився до кожного слова, пояснення. Він намагався на практиці закріпити все, сказане Вчителем, систематично проводив дослідження, щоразу допізна затримуючись у лабораторіях. Вільний час проводив у бібліотеці, засвоював теорію, ретельно занотовував результати своїх експериментів… Юнак наполегливо працював, але мало хто знав, у яких умовах йому доводиться навчатися.
У тісній кімнаті гуртожитку окрім нього мешкали ще четверо студентів. Готуватися до занять тут було складно, а дозволити собі витрачати час на пусті розмови здавалося безглуздям. Якщо не відвідувати лекції, не виконувати завдання – навіщо навчатися у вузі? Звичайно, декому краще нічого не робити, але краще від чого?.. Якщо віддавати перевагу пустому існуванню, буденність запорошить Істину. Світ душі стане ілюзією, яка нічого не варта. Не варта тому, що стаєш нікому не потрібен. Друзі – несправжні, люди – нещирі, і чомусь забувають про тебе, коли так необхідні. Чому так відбувається? Нічим не займаючись, не працюючи, не задумуючись над життям людина деградує.
Геннадій Півняк завжди прагнув до вершини знань. Організовував свій день так, щоб встигнути підготуватися до лекцій і зайнятися науковими дослідженнями. Бібліотека стала тим єдиним місцем, де

читати