Завантажити

одного.

Розділ 3
В пошуках Істини

Скільки чистого й неповторного у зустрічі двох людей, які довго шукали один одного і мріяли побачити очі, осяяні справжнім почуттям. Сьогодні стосунки між чоловіком та жінкою втрачають свою гармонію. Недовіра, егоїзм, небажання зрозуміти біль іншого, невміння прощати й цінувати того, хто поруч, руйнують єдине, що залишилось прекрасним у Всесвіті – Любов. Якась чорна отрута почала вливатися в людську душу. Вона топить у собі божественне почуття.
Ми звинувачуємо коханого в усіх своїх гріхах, безсердечності, недостатній увазі, а потім замикаємося в собі, переконані у власній правоті. Іноді здається, що ніколи не навчимося бути відвертими, визнавати свою провину і намагатися виправляти власні помилки. Кохання не може жити в холодному серці, здатному чути тільки себе. Ми повинні відчувати і біль, і радість рідного. Погляньте довкола: чи часто зустрічаємо закоханих, які живуть заради когось? Ні, чомусь частіше кожен сам за себе. Тому й такі самотні.
Складно й боляче говорити про кохання, яке втрачає свою святість. Але, коли зустрічаєш людей, які змогли зберегти чистоту почуття, виникає бажання відродити його дивовижність в серцях, які захворіли на егоїзм і потопають у буденному мороці. Спілкуючись з подружжям Геннадія і Галини Півняків, зрозуміла, що справжня любов нічого не вимагає, ніколи не дорікає, а прагне зробити свою половинку щасливою. Вони разом вже сорок років, а їх очі до цього часу сяють, наче під час першої зустрічі.
Наукові досягнення, робота в університеті завжди були для Геннадія Півняка понад усе. Він зачаровував багатьох жінок, проте розумів, що перш ніж одружуватися, потрібно досягти своєї мети та багато чого зрозуміти.
Відвертий, розумний, владний чоловік. Спілкуючись з ним розумієш: він – лідер. Бути поряд, відчуваючи чоловічу міць, мріяла не одна жінка. Але навіть подумки не міг припустити, що дружиною стане дівчина, з якою навчалися в одній школі, а фізику в неї викладала його мама – Зінаїда Павлівна. Пояснюючи допитливій Галині предмет, пророкувала, що та стане прекрасним технологом. Школярка захоплювалась авіамоделюванням. Мабуть, то була пам’ять про батька – професійного військового льотчика. Чутлива тендітна дівчина натхненно осягала світ техніки, і Зінаїда Павлівна здивувалася, коли учениця поїхала до Києва вступати на факультет журналістики. Бажання дізнатися більше про авіаційне моделювання у Галини було величезним, проте більше за все прагнула осягнути Слово, доносити людям його велич і красу. Вона тонко відчувала життя, гармонію природи. Тому, незважаючи на те, що до Київського університету на факультет журналістики було складно вступити, вирішила йти за своєю мрією.
Галина два роки працювала електромонтажницею на заводі, бо без робочого стажу навіть не приймали документів до вузу. Це стало складним випробовуванням для дівчини, яка хотіла писати й дарувати своє мистецтво читачам. Гуманітарій за своїм покликанням, змушена була до пізньої ночі виконувати технічно складну і відповідальну роботу, а потім – готуватися до вступних іспитів. Іноді в серце закрадався відчай, але її рішення залишалось непохитним. Одна поїхала до столиці, склала усі вступні іспити на п’ятірки і стала студенткою Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. Отримавши диплом з відзнакою першого в Україні випуску тележурналістів, працювала на Київській телестудії Республіканського телебачення..., але доля…
Через роки після закінчення Олександрійської школи знову зустріла Геннадія Півняка. Він, щоб побачитися з Галиною, приїхав з Дніпропетровська. Невже не забув? Невже щастя було так близько? Дивовижна історія. Виявляється, дівчина завжди жила у його спогадах.
Зінаїда Павлівна товаришувала з мамою своєї учениці, і якось у розмові із сином згадала про неї. Розповіла, що вона працює журналістом у Києві, хоча у школі обожнювала точні науки… Геннадій пригадав дитячі усміхнені очі, які, здавалося, були закохані в увесь світ. Вона допомагала кожному, вміла вислухати, дати слушну пораду. Доброзичлива, чуйна, тендітна… Чомусь хотілося побачити її знову і навіть стискалося серце, коли чув її ім’я. Тож так і сталося. Під час однієї робочої поїздки вирішив зайти до неї на телестудію. Єдиний погляд і більше ніколи не розлучався з цією вродливою жінкою.
У гарної стрункої дівчини були ті ж самі чарівні очі, і вона так довірливо дивилася на свого майбутнього чоловіка… Часто ходили до театрів, гуляли парками, милувалися дніпровими схилами, довго розмовляли. Обом вже було зрозуміло – по життю йти разом. Але їх розділяли кілометри…
Він працював над кандидатською дисертацією, а Галина ладна була покинути усе, тільки б бути поряд із коханим, хоча і дорожила журналістською роботою. Навіть на відстані надихала свого судженого.
Творчо працюючи, дуже важливо, щоб поряд була людина, яка вміє порадити, підказати, підтримати. А хто краще може допомогти чоловіку, ніж жінка, яка живе його справою? Для Геннадія Півняка дружина завжди і

читати