Завантажити

Почалися тяжкі воєнні роки… І сьогодні неньці сниться сон, в якому чути тихий голодний плач рідної дитини. Тоді вона підіймається серед ночі і знову надовго завмирає перед найстрашнішою сторінкою старого альбому.
Мама добре пам’ятає ті безкінечні молитви змученого від болю серця, той відчайдушний плач до Бога довгими ночами, прохання пережити велику біду, страшний голод та відчай, адже вона була не одна. Хотілося зустрітися з чоловіком і підвести до нього сина, збереженого чи то Богом, чи долею, чи материнською любов’ю.
Молода жінка дивувалась чужим людям - вони ділилися останнім. Велике страждання робило людей ближчими й ріднішими, і тільки це багатьох врятувало… І знову повернення до Олександрії, де на неї чекала страшна звістка – чоловік пропав безвісти. Знесилене серце чомусь не сприйняло того. Ні плачу, ні болю у душі. На співчуття тільки зводила плечима. І чоловік повернувся! Пішла відчиняти двері, а за ними – він. Стоїть такий собі худий та блідий, а посмішка – рідна-рідна, та ще й коня привів. На чому поїхав, на тому й повернувся. Мабуть, гарячі молитви допомогли. Але не таким було щастя, як хотілося – відразу далеке призначення, та ще й начальником. Бачилися дуже рідко. Та хіба можуть люди, які кохають одне одного, довго жити в розлуці? Не витримав і він, покинув свою високопосадову прокурорську роботу. Адже Зінаїда Павлівна сумувала й турбувалася за чоловіка, а Григорій Давидович не міг протидіяти своєму бажанню бути поряд з чарівною дружиною і маленьким сином. Працював вчителем, а потім – директором культурно-просвітницького училища.
Важко жилося після воєнної розрухи. Розтрощені кам’яні будівлі по розбитому чорному місту. У зруйнованих церквах – ні Бога, ні голуба, ні богомольця. Лише всюди блукають самотні діти з голодними оченятами, в яких живе вічний страх. Ще один великий біль війни – сироти, які схожі на диких лякливих звірят, що оселилися в руїнах. Їх треба було привчати до мирного життя, повертати зруйновану любов та віру. Як це зробити?
А в родині вчителів ріс маленький хлопчик, котрий завжди пишатиметься своїми батьками, які у лихолітті повоєнних років подарували можливість навчатися. Та були свої труднощі та страхи. Малюка доводилось залишати вдома самого. Дитина слухалася рідних, наче розуміла страшні часи – людей грабували й вбивали навіть за їжу. З якими думками йшли на роботу і що відчували батьки? Іноді допомагали проконтролювати хлопчика студенти Педагогічного училища, де викладала фізику Зінаїда Павлівна. Вони підходили до дверей квартири і довго вмовляли його відчинити. Але батьківські настанови завжди перемагали.
Дошкільняті подобалося прибиратися у кімнатах, він називав це «гра в чистоту». Коли в домі красиво – і на душі радісніше. Він зрозумів це ще у дитинстві, і завжди зустрічав батьків у прибраній оселі. У подальшому так само буде слідкувати за чистотою та охайністю у Національному гірничому університеті. Навчатиме своїх студентів із любов’ю і турботою ставитися до свого вузу, як до рідного дому.
На перший дзвоник вбрання для свого сина пошила Зінаїда Павлівна. Сиділа ночами і лагідними материнськими руками кроїла на свого маленького хлопчика форму для школи. Тяжкі були роки, багато горя і сліз в родини принесли вони. Діти ще довго відчували відлуння війни і намагалися хоча б чимось допомагати одне одному. Буфетів та їдалень у школах не було, навіть не всі батьки могли покласти шматок хліба із собою дитині. Тому школярі, яким пощастило більше, ділилися своєю їжею з товаришами. Раніше не приживалися слова «кожен за себе». Сьогодні, коли багато хто живе за ними, і світ став іншим, і люди жорстокішими. Як важливо нам зберегти людяність, щоб потім не жалітися на безсердечність інших.
У 1948 році хлопчик пішов до школи. Вчителів було мало, а вчитися – бажання велике. Перша вчителька – Антоніна Андріївна – запам’яталася на все життя. Вона тільки розпочинала свою педагогічну діяльність і дуже хвилювалася на уроках. Навіть червоніла, коли учні про щось запитували. Але в неї було велике прагнення пояснити предмет так, щоб кожен зацікавився ним. Саме в цій Олександрійській школі Геннадій Півняк почав розуміти сутність математики. Вдома він просиджував над нею годинами, вражаючи батьків своєю недитячою цілеспрямованістю, зосередженістю та дисципліною.
Після п’ятого класу перейшов до Олександрійської загальноосвітньої школи № 2 імені М. Горького. З нею пов’язані найтепліші спогади про класних керівників – мудру й стриману Марфу Петрівну Семененко, розумну й уважну Тамару Пилипівну Кондирєву, про репутацію «Г» класу як розбишак, про системну роботу над собою, участь в олімпіадах, вивчення математики, української мови, літератури, фізики…
У хлопчика був розпланований кожен день. Багато читав, займався граматикою, вчив мови, розв’язував математичні задачі, готувався до предметних олімпіад, а вже потім йшов на вулицю грати у футбол із товаришами. Щоб досягти чогось у житті, потрібно докладати багато зусиль і весь час працювати над

читати