Завантажити

собою, займаючись самоосвітою. Розуміння цього до учня прийшло, коли ще навіть не переступив поріг навчального закладу.
Він був щасливий від того, що його навчали такі чудові вчителі. Але першими були батьки, адже мама - викладач фізики, а батько – хімії. За цим стоять не лише формули, задачі й правила. По-перше, батьки завжди вчили сина жити по совісті, поважати тих, хто поруч, і нікому не відмовляти у допомозі. Стосовно шкільних предметів - у сім’ї підтримували сина в бажанні зрозуміти найскладніше, майже усі завдання він завжди виконував самостійно. Просиджував довго за столом, до того часу, поки не знайде правильну відповідь.
Шкільний вчитель Рувім Ісаакович Львівський показав світ математичних прикладів і уявлень цікавим і дивовижним. Він просто закохував учнів у математику, доводив її необхідність і заохочував клас до вивчення. З ним усі конкурсні завдання розв’язувалися легко. Вчитель часто любив повторювати: «Якщо розв’яжете все, неодмінно вступите до вищого навчального закладу, бо ці задачі мають високий рівень складності». А до вузу хотів вступити кожен у класі.
Пройдуть роки, а то й десятиріччя, і школярі, ставши дорослими, обов’язково зрозуміють, як їм пощастило тоді, коли поруч були мудрі вчителі, які відкрили світ знань. Їх вчительський талант сприяв щасливій долі учнів. Пригадується виваженість вчительки української мови і літератури Паші Корніївни, ліричність і людяність географа Тетяни Данилівни, романтичність і вимогливість викладачки російської мови і літератури Тамари Пилипівни, енергійність і захопленість закономірностями фізичних явищ Зінаїди Павлівни, суворість і аналітичність вчительки хімії Ольги Іванівни. Таких Вчителів, які йшли на саможертовність заради своїх учнів, охороняючи їх чисті дитячі душі від жорстокості, неможливо забути. Тому вони завжди живуть у пам’яті людей, яких виховували, навчали цінувати кожну хвилину. Дорогоцінна та мить, яка найщасливіша і неповторна!
Незважаючи на схильність до вивчення точних наук, хлопчик мріяв стати актором. Зінаїда Павлівна брала його на вечори студентської самодіяльності у Педагогічне училище. Уважно спостерігаючи за тим, як молодь танцює, співає, декламує, щоразу з’являлися думки про дивовижний світ акторів, які дарують красу, неповторність…. І у школі юнак не пропускав жодної можливості виступити зі сцени.
У сьомому класі на Новорічному святі він зіграв роль Діда Мороза. яка залишилася найяскравішим спогадом про шкільні вистави. Справа у тому, що грати довелося в овечому кожусі. Було дуже парко, але юний актор на це не зважав. Глядачі були захоплені щирою грою, а вранці наступного дня школяр прокинувся з бронхітом. Проте хвороба не змусила забути про театр, а навпаки, почав настирно готуватися до акторської професії. Батьки не сприймали серйозно вибір сина, але він відвідував усі вистави, що проходили в Олександрії, ретельно придивлявся до гри артистів і вже бачив себе поряд із ними на сцені.
А як полонила серце любов до чудодійної музики! Батько Григорій Давидович помітив, як уважно слухає класику син і відвів його до музичної школи. Хлопчик довго не міг обрати інструмент, який би торкнувся струн душі. Почав грати на мандаліні, потім – на скрипці й піаніно, але найближчою стала гра на баяні. Зараз цей баян зберігається в музеї Національного гірничого університету. Він має свою дивовижну історію, тому що в нього вкладено людську душу, кропітку роботу і мелодійність зіграних нот.
Знаєте, мені здається, що саме музика є тим цілющим еліксиром, що наповнює життя Геннадія Півняка. Він обожнює симфонічні мелодії, які мають силу зцілювати усі переживання істинною красою. Навіть на перервах між лекціями, в коридорах Національного гірничого університету звучать класичні витвори, які іноді змушують зупинитися людину і замислитися над собою. Повірте, в стінах цього Дому можна знайти відповідь на будь-яке питання, що неначе приходить невідомо звідки. Все-таки якась таємнича сила допомагає у всьому. Я раніше дивувалася цьому, а потім зрозуміла, що університет – це Дім, де кожна людина – рідна. А шлях його ректора – своєрідна симфонія долі.
Різні думки навіює весна. Лекція Геннадія Півняка непомітно перейшла у спогади з життя. Студенту не завжди вистачає щирого спілкування з викладачем, хоча так можна налагодити довірливі стосунки і, тим самим, привернути увагу до свого предмету. Переконана, що відчуваючи довіру з боку свого вчителя студент не зможе прийти на лекцію непідготовленим, бо буде соромно.
Цікаво сприймають ректора молодь. Які б звання не мав ректор НГУ, професор, академік НАН України, він залишається для них передусім Вчителем, чиє ім’я з честю можна писати з великої літери.
«Незважаючи на складність дисципліни «Перехідні процеси в системах електропостачання», – говорять третьокурсники кафедри систем електропостачання, – з Геннадієм Григоровичем вона дається набагато легше, бо вміє зацікавити. Також він з розумінням ставиться до наших життєвих проблем. Приємно було отримати з рук Вчителя

читати