Завантажити

підручник написаний спільно з групою авторів "Перехідні процеси в системах електропостачання" з його власним автографом. Книга була відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки й допомагає нам у оволодінні предметом. Адже без знань перехідних процесів в СЕП неможливо опанувати майбутню професію».
Так говорять студенти і дивуються, як вдається керівнику, незважаючи на велику зайнятість, знаходити час на спілкування зі студенством, відчувати їх настрій і, більше того, загартовувати в групі єдиний командний дух. Він вчить їх подавати руку допомоги, бути уважними один до одного.
Таємниця, як встигає Геннадій Григорович приділити кожному увагу, криється в умінні розпланувати кожен свій день. Так він звик робити ще в шкільні роки. Звичайно, що не вся доба присвячувалась навчанню. Тим більше, що в «Г» класі постійно відбувались якісь творчі події. Тут зібралися талановиті й дружні діти. Хлопці навіть організували ансамбль і часто збирали всю школу на свої виступи. Співали, а Геннадій Півняк акомпанував на баяні. Окрім того, це був, мабуть, найспортивніший клас у школі. Учні постійно брали участь у спортивних змаганнях і здобували нові нагороди.
Для Геннадія Григоровича спорт – окрема сторінка життя. Ще з дитинства він не залишає цього захоплення. Назавжди запам’ятався випадок, коли в десятому класі на волейбольному майданчику отримав тяжку травму ноги, після якої місяць був прикутий до ліжка. Зміг вистояти, перебороти біль, і травма ніяк не вплинула на подальші спортивні вподобання. У студентські роки він з тим же запалом займався гандболом. Мабуть, непохитне прагнення досягнути своєї мети і дарувало перемоги життя.
Цікаво, що у його класі частенько траплялося щось неординарне. Це не завжди подобалося адміністрації школи. Але що б не було, учні завжди трималися разом. Таку дружбу між однокласниками рідко коли зустрінеш.
Якось сталося, що їм замінили улюбленого вчителя математики. Учні вирішили будь-що повернути його. Щоразу, коли розпочинався урок, який вів новий викладач – діти йшли зі школи. Так тривало тиждень, і нікому не вдавалося вплинути на їхнє рішення. Викликали батьків, намагалися переконати школярів…все марно. Тільки класний керівник Тамара Пилипівна стала на їх бік. Вона зрозуміла дитячі відкриті душі і завжди залишалася кращим другом для своїх вихованців.
Шляхи однокласників розійшлися, але з багатьма Геннадій Григорович товаришує і нині. Його щирі друзі Володимир Чудніков та Алік Щетінін йдуть по життю поруч.
Дехто з них став рідними і для його мами, Зінаїди Павлівни, яка з Педагогічного училища перейшла викладати фізику до загальноосвітньої школи № 2 ім. М. Горького. У неї навіть двієчники ставали відмінниками. Часто повторювала колегам: «Дайте віру людині у власні сили, тоді вона почне вчитися». Мамою Зінаїду Павлівну називають не тільки свої діти, а й учні, яких вона навчала і виховувала як власних. І як їй не пишатися такими вихованцями?
За роки навчання сина Геннадія і дочки Людмили чула про них тільки добрі слова. Раділа їхнім успіхам, але тримала так само суворо, як і дітей з класу, де була класним керівником. Її педагогічний талант - дар від Бога. Хочеться низько вклонитися цій жінці, і подякувати за добро й любов, які вона продовжує вкладати в серця ближніх. Адже й зараз свою життєву і професійну мудрість Зінаїда Павлівна, мати і вчитель, передає іншим. Спільно із завідувачем кафедри фізики Національного гірничого університету, професором Ігорем Павловичем Гаркушею укладено два задачники з фізики. Усі, хто ними користуються, говорять про змістовність та унікальність книг. Такі підручники сьогодні надзвичайно потрібні учням і студентам.
Багато хто згадує свою вчительку як рідну, близьку серцю. Те, чому їх навчила – передають своїм дітям. На лекціях Геннадій Григорович часто повторює майбутнім фахівцям слова Істини, яких завжди дотримувалася вчительська сім’я його батьків: «Ким би ти не був за професією, яку б посаду не займав, який би титул чи ранг не отримав, головне – залишатися Людиною й не чинити нікому зла. Тільки так можна пізнати справжнє щастя».

Розділ 2
Вчителі – цілителі душі

Доля… Таємнича симфонія… Прекрасне її звучання без фальші. У людському житті це співзвучність у думках і вчинках, у вмінні долати випробовування і залишатися чесним перед собою... Головне – відчувати Істину.
Обираючи професію ми передусім повинні відповісти – чого насправді прагнемо досягти? Бажання бути професіоналом у своїй справі потребує не лише конкретних знань і досвіду, а й розуміння філософії та психології, мистецтва та літератури, вміння своїми вчинками зцілювати біль у серці ближнього. А ще – плекати в душі прагнення нести радість іншим, аби не піддаватися безглуздому існуванню.
Не кожному вдається зрозуміти себе. Тож і віддають перевагу не потрібному. Дехто ще за студентськими партами починає жалкувати про свій вибір, шукати іншого. Легко загубитися в примітивності та мотлосі матеріального світу. Не кожен має силу відректися його.

читати