Завантажити

електропостачання. Сергій Андроникович ще тривалий час працював професором на кафедрі, а його поради, як завжди, були вагомими і необхідними кожному співробітнику.
Захист докторської дисертації його учня проходив у Інституті електродинаміки Національної академії наук України з одинадцятої ранку до шостої вечора. Здавалося, що можна стільки обговорювати? Проте в ході цікавої дискусії виявилось, що талановитим молодим науковцем було проведено колосальну роботу. Присутні представники вугільної та електротехнічної промисловостей Радянського Союзу приємно здивувалися, що техніку, яка зможе вивести діяльність гірничо-металургійного комплексу на більш високий рівень у світі, розроблено у Дніпропетровському гірничому інституті. Виникало безліч запитань, цікавилися всіма подробицями дисертації, написаної практично на стиці двох спеціальностей.
1981 рік для Геннадія Григоровича став не тільки роком захисту докторської дисертації. Він невпинно працює, втілює в життя свої ідеї. Саме завдяки його науковим відкриттям змінилися умови праці шахтарів. Розробки стали важливими й актуальними для країни. Згодом на їх основі захищено кілька докторських та кандидатських дисертацій під керівництвом Геннадія Півняка, який став п’ятим доктором наук у Радянському Союзі за спеціальністю напівпровідникових перетворювачів енергії.
Після отримання нового наукового ступеню події для вченого почали розвиватися дуже швидко. Того ж року призначають проректором з навчальної роботи гірничого інституту. Обов’язків стає набагато більше, але незважаючи на те, він не припиняє роботу над дослідженнями. Майже щотижня – відрядження. Двічі на місяць відвідує місто Таллінн, де проводить дослідження на електротехнічному заводі ім. Калініна. Тут було сконцентровано найкращий науковий потенціал Радянського Союзу в галузі передової перетворювальної техніки. Школу її створення Геннадій Півняк пройшов саме на цьому підприємстві, освоївши роботу в цеху і конструкторському бюро.
Участь у конференціях, симпозіумах, нарадах, робота з аспірантами... Я не знаю більш цілеспрямованішої людини, яка не пливе за течією, а постійно бореться, задля життя, сповненого мудрістю, коханням і добром.
Поруч жінка, яка не вимагає завеликої уваги до себе, а навпаки цікавиться і радіє новим ідеям та успіхам чоловіка. Галина Андріївна дарувала Геннадію Григоровичу почуття спокою, з любов’ю і ласкою виховуючи дітей, чекаючи на чоловіка з далеких відряджень. І він мав можливість займатися улюбленою справою й даремно не хвилюватися. Така дружина завжди викликатиме повагу своєю щирістю і покірністю.
І сьогодні Геннадій Півняк вдячний за ту підтримку, любов та турботу, яку завжди відчуває. Якось на відпочинку родини в Одесі він раптово захворів. У важкому стані госпіталізували в лікарню, розташованої на околиці. Протягом довгих десяти днів дружина була поряд з чоловіком. У палаті стояла страшенна спека. Як в такій атмосфері можна було вилікуватися? А кохана, наче небесний ангел, силою ніжного почуття зцілювала недугу.
Хворому щойно стало краще, як дізнався, що розшукують у Дніпропетровську, викликають до Києва на засідання секретаріату Центрального Комітету партії. Що могло трапиться, що чекає на нього в місті? Припустити навіть не міг. Приїхавши на співбесіду, дізнався про нове призначення на посаду ректора. На якусь мить охопив жах, він ніколи не ставив собі за мету керувати вузом. Більше того – не хотів цього.
Життя Геннадія Півняка пов’язане зі світом науки. Коли проводив дослідження, необхідні для розвитку науки, відчував себе від того щасливим. На засіданні секретаріату ЦК відверто сказав, що не має ректорських здібностей і бачить себе тільки в науці. Тим більше, що на той час займався складною кропіткою роботою, пов’язаною зі створенням нової потужної техніки. У ній було задіяно десять заводів та інститутів. Над цією програмою працювали провідні науково-технологічні центри Радянського Союзу – в Україні, Росії та Естонії. Покинути справу, звичайно, не могли. Тож, незважаючи на те, що неприпустимо сперечатися з рішеннями партії, вчений рішуче відмовився від посади. Але все вже було вирішено. Наймолодшому ректору Радянського Союзу побажали плідної праці, й на цьому завершили співбесіду.
Ректорська діяльність стала справжнім випробуванням для нього, бо від науки відволікатися не хотів. Але у 1982 році був змушений задуматися, як поєднати, здавалося б, несумісні справи. Робочий день розпочинався о восьмій ранку й закінчував запізно, а кожен його крок критично розцінювався досвідченими фахівцями. У перші роки ректорської діяльності допомагав Сергій Андроникович Волотковський. І згодом здібний учень навчився займатися декількома справами одночасно. Проте особлива увага належала проведенню наукових досліджень.
Ставлення до керівної посади змінила розмова з першим проректором Миколою Яковичем Біліченком. Одного разу, вислухавши сумніви щойно призначеного ректора, сказав: «Ви молодий та енергійний, маєте репутацію серйозного вченого, прекрасного

читати