Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

Хвилюючись, підходить до неї і простягає руку.
— Дмитре... Дмитре Тимофійовичу, — якось несміливо подає руку молодиця, і нема в її пальцях колишньої сили і пругкості.
— Чи думалось, сподівалось? — легко охоплює її руки і виходить з млина.
— А я думала, сподівалась, вірила. Не міг же ти поїхати кудись і не попрощатись зі мною, — глянула на нього, відхиляючи голову назад. — Щоночі став снитись. І коли я вже позбудусь тебе, коли ти моє серце покинеш? — і не може одірватись од свого першого кохання, такого близького і недосяжного. — Як же ти заріс! Я й не знала, що в тебе борода кучерява, — торкається округлої густої бороди.
— Страшним став?
— Іще кращим, ніж був. Тільки очі в тебе тепер як ніч.
— Коли переможемо — зорями засяють. Як у пісні, — ласкаво примруживсь.
— Ой, коли б скоріше наші повернулися, — взялася руками за серце.
— Ти куди думаєш? В млині зостаєшся?
— Ні, додому йтиму.
— Провести тебе? Не побоїшся?
— Нічого в світі з тобою не побоюся! Тільки як тобі?.. — раптом зів'яла.
— Ти чого?
Зітхнула молодиця і нічого не відповіла, дивлячись затуманеним зором на нього і вже нічого не бачачи. Поволі підійшов до воза:
— Денисе Вікторовичу, ви з Федором рушайте додому («землянку домом назвав, привикаю», — відзначив) — а я подамся в село. Діло є.
— Може поміч потрібна?
— Ні. Пізніше побачимо. Якщо припізнюсь — в Марка Григоровича перебуду.
— Остерігайся ж.
— Дмитре Тимофійовичу, тільки сьогодні приходьте. Ми всі турбуватись будемо, — промовив Федір і спалахнув, наче дівчина.
— Добре, — примружуючись, глянув на парубка. — «А й справді, хлопець, здається, нічого».
Віз м'яко рушив луговою податливою дорогою. Дмитро поправив автомат, підійшов до Марта.
— Чого запечалилась? — охопив рукою плечі, і так пішли обоє вузенькою стежкою понад зубцюватою співучою лінією Бугу.
— Чого? — І гіркота заклекотіла в її голосі. — Будь ти прокляте, таке життя! Увесь свій вік мучилась і мучусь. Вже в останні роки горе почало забуватись. Між людьми і мене за людину вважали, а тепер соромно глянути у вічі всім, тобі... Через Варчука та Созоненка проклятих. Вони тінь на мене кидають. Коли б ці лиходії у безвість пішли — легше б стало на душі. А Ліфер ще нахваляється: прикладами впхаю Марту в свою хату. Або житиме зі мною мов миленька, або на цвинтар в дерюзі винесуть. Сьогодні з тобою здоровкаюсь і тремчу душею, їй не дорікнеш хоч поглядом.
— Не тривожся, Марто. Люди знають, яка ти. Живи чесно і ніхто не дорікне тобі.
— Я, Дмитре, поранених воїнів лікую. У себе на горищі. Найшли з Ніною роботу.
— Знаю, Марто. Спасибі. Колись навідаюсь до твого госпіталю. — Ішов, охопивши рукою плечі Марта, а зарослою щокою притулившись до її щоки.
От і зникла Марта в коноплищі, а він стоїть у затінку, відчуваючи, як непокоїться серце. Пора б повертатись до нового дому. Ні, сьогодні не в силі він зараз іти в ліс. Його кличе до себе село, дивиться на нього очима Андрія, печалиться голубим сяйвом Югини і зітхає тяжким сумом матері.
«Там же німці тепер. Ну й що?..»
Шелестить високе кукурудзиння, шамотять голівки маків, і серце його в тиші так б'є, начебто на річці гупає крига.
Пригинаючись по тінях лип, проскакує шлях і вже рукою береться за свій перелаз; вже над ним низько нависають вогкі, росисті віти розлогих яблунь; трохи далі сумовито шумлять тополі. І от його хата. Надивляйся, Дмитре, на своє мовчазне і печальне гніздо.
Надивлявся Дмитро й надивитись не міг...
Уже небо підпливало кров'ю, уже, прокидаючись, неначе море, глухо стугоніли ліси, коли він легко, по-лісовому, поспішав до Городища.
З багряного, затопленого сходом переліска, мов з пожежі, вийшли дві постаті.
«Хто тут нишпорить?» — миттю заліг у засідці, приминаючи посивілу від роси траву.
І яке ж його було здивування, коли розпізнав Тура і Черевика. Федір, побачивши Дмитра, зрадів, а Тур стримано поздоровкався і несхвальне похитав головою.
— Щось трапилося? — стурбовано запитав.
— Трапилось, — невдоволено промовив Тур. На вогких од роси щоках затремтіли сухі м'язи.
— Що?.. Де дід Хмара? — витягнулось обличчя від напруги.
— Теж пішов свого командира шукати... Федоре, піди назустріч дідові.
— Що ж таке у вас? — полегшено зітхнув.
— Як що? — несподівано обурився Тур і перейшов на «ви». — Це вам, Дмитре Тимофійовичу, видніше. Ви покидаєте загін і навіть не говорите, куди йдете. Я розумію рицарські подвиги — провести жінку до села. Але цей подвиг — кому він потрібний? — цілковите безглуздя, безрозсудність. Ви під паршиву поліцейську кулю підставляли і своє і тої жінки життя. Подякували б вам її діти...
Дмитро мовчки вислухав схвильоване слово комісара, а потім тихо промовив:
— То правда, Саво! Але коли б і ти мав дітей, може по-інакшому судив би мене... Навіть звір не

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери