Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

— багатозначно повідомляє Побережний. — Хто підписався?
— Підпільний обком КП(б)У.
— Ну, тоді діло на твердому грунті стоїть, на твердому... Іване Тимофійовичу, дай нам цей документ. Ми його в кожній хаті, в кожній надійній хаті, як закон, прочитаємо.
— Беріть! — і Іван Тимофійович подав здивованим дідам не одну, а три листівки.
— Спасибі, Іване Тимофійовичу, — дякує Побережний і строго звертається до старих: — А вскоче, хлопці, хто в біду, кажіть — найшов на полі, аероплан скинув... Хай йому всякі недоноски на хвіст солі насиплять...
В цей час заскрипіла хвіртка, на подвір'ї співуче заляскотів чоловічий голос, забиваючи слова Марійки. Діди почали подалі заховувати листівки. Незабаром у хату, чіпляючись за одвірки, ввалився підпилий Полікарп Сергієнко.
— Іване Тимофійовичу, голубе сивий, кликали? Ось я і з'явився, як часи, а часи, як трамвай. Подаруночок вам, — вийняв з кишені пляшку. — Первак! Горить, аж гай шумить, та все синіми цвітами. Як синє море, котре неглибоке і в котрому нема дна.
— А клепки в тебе є? — різко обриває його Іван Тимофійович.
— Клепки? — незрозуміле відхиляється Полікарп. — Де? В бочках з закваскою? Усі, як з пушки! І холодильник є. От холодильник — усім холодильникам холодильник.
— Устану, Полікарпе, — на твоїх плечах поб'ю його, — так говорить Іван Тимофійович, що Сергієнко починає щось думати.
— Не штука побити — зробити дорожче коштує. За що такий гнів? Хіба я що?
— Ніщо! Обмий зараз же голову холодною водою.
— Це я вльот зроблю, як часи! — наспівуючи, кидається Сергієнко на кухню, невпопад бряжчить відром, квартою, і незабаром, розкуйовджений та притихлий, рівніше входить у кімнату.
— Ти серйозно задумав стати самогонщиком? — допитується Іван Тимофійович, стискуючи зашерхлі уста.
— Люди женуть — і я жену. Горе залити хочеться, бо на тіні з'їдає воно душу. Хоч сивухою душиш біду.
— Значить, душу колгоспника ти хочеш смердючою самогонкою залити... Щоб я від тебе цих слів ніколи не чув!
— Ніколи не почуєте, — з готовністю заспівав Сергієнко.
— Вона йому синіми цвітами горить, — не може заспокоїтися Іван Тимофійович.
— Більше повік Не горітиме синіми цвітами.
— Водичкою будеш розбавляти? — з'єхидничав Побережний.
— Водичкою, — твердо погодився Полікарп і зразу ж розсердився: — От і збили чоловіка. Не збивайте мене, я й сам якось зіб'юся.
— Щоб мені завтра своє підприємство у печі спалив або в Бузі потопив.
— І спалю і втоплю чортову машинерію.
— Ех, безсовісний ти чоловік! — напавсь Побережний. — В таку годину самогонкою промишляти. Чи ти подумав над цим своєю дурною головою?
— Не подумав, — оглянувся Полікарп. Перед ним суддями сиділи діди. І раптом тверезі сльози затріпотіли на віях чоловіка. — Будь вона проклята, ця самогонка, щоб я більше ляпався з нею.
— Бережи кожну зернину...
— Так я ж з буряків гнав, нех вона горить... Чому я не послухався Степаниди...
— Як вона? — добріє голос Івана Тимофійовича.
— Увесь час зі мною воювала. Самогонка — це розслаблення душі — каже...
Діди прощаються з Іваном Тимофійовичем і обережно розходяться вулицями, несучи, як скарби, перші листівки.
На краю села Побережного вигуком зупиняє поліцай:
— Ти чого, діду, пізно шляєшся?
Старий прикидається глухим і діловито прямує до Бугу.
— Заціпило тобі? Чого увечері ходиш?
— Га?.. Добрий вечір.
— Чи добрий — не знаю, не куштував... Чого пізно лазиш?
— Парубкувати надумавсь, — сердито випалює старий. — Розкричався, мов на батька. Де ти ріс, такий горлопан...
— Значить, парубкувати задумав, діду? Саме пора! — поліцай регоче і пропускає Побережного.
— Тьху на тебе, ріпиця паскудна, хвіст свинячий, — спльовує старий.
 
* * *
Марта вибирала на городі матірку, коли з-за кущів бузку з гідністю висунувся довгов'язий Ліфер Созоненко. На ньому чорні штани і багатокишенний френч, пошитий на зразок німецького, під носом смужка вусів, на рукаві пов'язка. В одяг і картуз понатикано ґудзиків катафалкового кольору. Женучи перед собою худющу тінь, він самозадоволено підходить до молодиці.
— Працюєш, товаришко бригадирша?
— Працюю, пане поліцаю, — процідила крізь уперто стиснені уста.
— Пане старший поліцаю, — поправляє і сміється. — Не все ж вам старшими бути. Перемололося ваше, половою за вітром пішло, костями на полях жовтіє. А наше, слава богу, панікадилом засіяло.
— Зачадило, а не засіяло, трясця твоїй матері! — несподівано позаду озивається лютий голос тітки Дарки.
— Ти мені, бабо, агітацією не занімайся. За ці штучки тепер і на шворці можна культурно подригати ногами — заняття не з дуже веселих, но пользітельно для декого, — не сердячись, зверхньо роз'яснює Созоненко. Самозадоволення Прямо сочиться з його широких очей, виблискує на вузькому обличчі. Він зараз упивається

Останні події

01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина


Партнери