
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
своєю владою і закругленою, перетиканою колючками лихих натяків мовою. — Ну, что ти розприндилась? За вчорашнім днем жалкуєш? Не совітую. Краще мотнись до хати і видумай що-небудь чоловікові. І то — обертайсь пропелером.
— Дуже просимо, пане поліцаю, до хати, — уїдливо запрошує Дарка.
— Пане старший поліцаю, — методично пояснює, копіюючи свого шефа,
— Просимо, просимо, пане старший поліцаю. Може побудете в нас, то й сипнячок на своє щастя, мовляли люди, захопите.
— Як сипнячок? — вражено насторожується.
— Отак саме: Ніна хвора лежить. Підете?
— Сказилася стара! — сповзає самозадоволення з вузького обличчя поліцая, на ньому ворушаться тіні остраху і гидливості. Созоненко обережно задкує від жінок. — Так що, баби, не будемо сьогодні ми сватами... А мені, Марто, пізніше, коли Ніна одужає, треба сурйозно поговорити з тобою.
— Наше давно відговорилося.
— Гляди, чи все? — в голосі Ліфера натягуються ноти погрози.
— Усе!
— Я не такий злопам'ятний, як ти. Можу пособити тобі, а можу в такий вузол скрутити, що кожна кісточка мотузочком тринадцять разів скрутиться, а потім трісне. — Злоба спустошує очі Созоненка.
— Щезни з пам'яті, — з такою тугою і ненавистю говорить, що поліцай обертається і скоріше прямує на вулицю. За ним покірно волочиться ще худіша тінь.
— З'їв! — злорадісно кидає тітка Дарка. — Слизняк, перевертень паскудний... Я й налякала його — десятою дорогою, Мовляли люди, минатиме нашу хату.
— Ви й мене спочатку, поки не зрозуміла, налякали... І не вхопило ніщо такого паразита.
— Марто Сафронівно! — на город влітає захекана розчервоніла Ольга, проворними рученятами вона охоплює ноги молодиці, голову відхиляє назад і пильно дивиться на неї знизу вверх.
— Що, донечко? Що, маленька Горицвітко? — підіймає Ольгу, притуляє її до себе. Якась підсвідома жіноча жалість і зітхання одночасно вириваються з грудей Марти, біля рота стрепенулися гіркі зморшки.
— Дідусь казали, щоб ви до нього прийшли, — переривчастим диханням зогріває її дівчинка. — Чого у вас сльози, Марто Сафронівно?
— То так, — провела рукою по надбрів'ї.
— Щось у вас болить? — з співчуттям дивляться на молодицю жалісливі оченята.
— Усе болить, донечко.
— Так і мати моя кажуть, коли запечаляться... Такий тепер вік настав, — говорить підслуханими словами дорослих.
— Ох ти маленька, — мимоволі скорботно усміхається. — Про батька нічого не чути?
— Нічого, — хмурніє дівчинка і нахиляє голову.
На город згорбленими старцями наповзають тіні; на безвітрені левади налягають сині основи, сіють вони роси і той терпкий холодок, який так дивовижно пахне восени напівживим корінням.
Іде Марта вулицями, обважнілими очима вбирає тривожне зеленкувате небо, що опускається на сади.
В хаті Івана Тимофійовича вона зустрічається з Югиною. Аж застигла на порозі.
— Тато чекає вас, Марто Сафронівно, — ясно привіталась Югина і повела молодицю до кімнати, сповненої тоскним повівом ліків та перегрітої крові.
— От і добре, що ти прийшла, — стомлено промовив Іван Тимофійович. — Сідай. Розказуй, як живеш.
— Хіба ми тепер живемо? — махнула рукою.
— Розгубилася?
— Розгубилася, Іване Тимофійовичу, — призналася щиросердно і зітхнула.
— Боїшся фашистів?
— Боюсь, — відповіла поволі, з болем. — І не знаю — чи страшніші, чи гидкіші вони мені.
— Гидкіші, — обізвалась Югина, ближче присуваючись до Марти.
— Напевно, так, — погодилась. — Він, фашист, за клямку візьметься — так ти її, наче зачумлену, кілька разів окропом шпариш.
— Окропом не тільки треба клямку шпарити, — заблищав .погляд Івана Тимофійовича. — А почуття ляку повинно, Марто, якнайскоріше згинути у наших людей. Фашисти — злодії, вони страхом свій страх приховують. Коли народна помста опуститься на їх до краю розтягнуті тили, тоді ворог буде приймати за міну навіть фуркіт поганого безхвостого горобця. А це дуже скоро буде. Ліси наші уже партизанськими стають.
— Хай стають на радість нам.
— Одне діло, Марто, треба зробити, добре діло, але небезпечне. Не побоїшся?
— За своє життя я не тривожуся, Іване Тимофійовичу... Кажіть, — відповіла твердо.
— Може подумаєш?
— Коли ви говорите — значить продумано це. Добре діло є добрим ділом. Правда, Югино?
— Правда, Марто.
— Хочу ввірити тобі життя людське. Будеш за пораненими бійцями доглядати. Це діло наче по знаку тобі? — пильно подивився на молодицю.
— По знаку, — зашарілась.
Югина доброзичливо усміхнулася Марті і вийшла у ванькир.
— Продовжуватимеш медицинську роботу?
— Хоч не смійтеся з цієї медицинської роботи... Продовжуватиму, наскільки зможу. Лише медикаментів ніяких нема.
— З полотна наробимо бинтів, для промивки ран дістанемо перваку, зілля різного Марійка принесе, а далі щось придумаємо.
— Добрий вечір, Марто
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва