
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
висвистiвся вiтер, i дядько зiбрався на лошата. Я високо пiдiймаю свою заячу шапку, з неї випадає нив, i я верхом i низом вiтаю дядька. Це, видать, йому дуже подобається, вiн осаджує бiля мене лошат i киває на них бровами й вусищами.
- Ну, як?1
- Змiї! - кажу лише одне слово.
Моя вiдповiдь медом маже дядька Миколу.
- Змiї! - задерикувато округлює рота, а далi так ляскає батогом, нiби когось пiдсiкає: - Хай собi Антанта аж пiниться, а хлiбороб жити буде!
Ми з Iваном значущо ззирнулися, але засмiятися побоялись, щоб не розгнiвити веселуна. Це коли в нашому селi не знали, що таке Антанта, дядько Микола, як тонкий знавець рiзних мiжнародностей, посвоєму розтлумачив незрозумiле слово.
- Живе собi в Європi, чи не пiд крильцем самої Англiї, один король, на ймення Антон. Ну, а в нього, - бачте, в сiмейному дiлi навiть у королiв не все шито-крито, - є вреднюча-превреднюча жiнка Антанта, Антониха, по-нашому. Здавалося б, що їй, цяцi з-за моря, треба до нашої землi i дядька? Так нi, усе сичить i сичить, i вогнем дихає на нас. З великої злоби i малого розуму зiбрала вона з усiх усюд найманську челядь, ткнула їм рушницi в руки, галети в зуби, покинула свого Антона i притарабанилась аж до Одеси, щоб воювати з нами. Ну, а що вона матиме з цього? Одну дулю, навiть без маку, бо ми їй з фронту обiб'ємо i ребра, i хвоста, а тим часом король Антон iз тилу ожениться на якiйсь молоденькiй мадемуазелi - i шкреби тодi, Антанто, в потилицi, бо таке дiло...
Щоправда, через якийсь час дядько Микола постарався забути свою небилицю i вже серйозно пояснював, що Антанта - це каолiцiя. А коли хтось допитувався, що означає "каолiцiя", дядько з жалем дивився на нього, як на Пилипа з конопель, i казав:
- Та це, чоловiче, навiть ярмарковi кури знають, а мої вже й забути встигли.
Отак чогось нiхто й не добився вiд нього, що то за каолiцiя...
- Тату, ви ж обiцяли нас прокатати з вiтерцем! - нагадує Iван.
- Можна й з вiтерцем, за цим дiло не стане, - погоджується дядько Микола, а тiтка Ликерiя безнадiйно зiтхає. - Ти чого, люба, журишся, наче останнє спекла?..
- Ой людоньки добрi, - стогне тiтка Ликерiя i так говорить, нiби перед нею зiбралась громада. - І нащо, скажiть, я виходила замiж за цього свавiльця? .
- Тiльки для того, щоб не продешевити i в дiвках не засидiтись, - одразу ж вiдповiдає дядько Микола.
А тiтка знову скаржиться невидимiй громадi:
- Через цi лошата, людоньки, мiй ошуканець залишив нас без ложки молока. А воно ж, повiрте, було таке, що зорi стояли в ньому.
- А мiсяць не купався в твоєму молоцi? - безневинно запитує дядько Микола.
Але тiтка Ликерiя навiть бровою не повела на свого мужа, а далi питала поради в людей:
- Як нам тепер, кревнi та рiднi, жити без набiлу?
- Що набiл, головне - рух, i наш, i мiжнародний... От вгодуємо, чуєш, кабана так, щоб сало було на двi долонi...
Тiтка Ликерiя скривилась i вдарила долонями по кожусi.
- Де ти бачив сало на двi долонi?
- На нашому кабанi, гляди, ще й товще буде.
- А щоб тебе та бодай тебе! I тут хвальби повнi торби! - нарештi посмiхається тiтка i за спiвчуттям звертається до мене: - Маємо ж порося трохи бiльше за рукавицю, ще коли його кинемо на годування, а чоловiк уже сало мiряє! - i звертається до дядька: - Гляди, ще здохне воно.
- Не здохне, дорiжемо, - втiшає чоловiк жiнку.
- Дядьку, а масть ви пiдiбрали в самiсiньку точку? - допитуюсь я, бо не дуже схоже, щоб лошата були найкращi на всю Лiтинщину.
- А як же iнакше?! Ось подивись - тепер срiбло на них, - ворухнув батогом паморозь на пiдручному, - збереш срiбло - золото побачиш. Жаль тiльки, що на борозному дрiбна зiрка. Але я її бiлою фарбою збiльшу.
- А господи, чи ти недоколиханий, чи в тiм'я битий? -обурюється тiтка Ликерiя, не сумнiваючись, що на борозному таки побiльшає зiрка.
- Сiдай, Михайлику, провезу, як президента, i плати не вiзьму! - крутнув дядько батогом над головою, а лошата прищулили вуха.
Я вискакую на духмяне з ромашкою сiно, охоплюю руками Iвана, а дядько гикнув, трусонув вiжками, цьвохнув батогом. I от пiд копаницями тьохнув, присвиснув мерзлий снiг, попереду заспiвав дзвоник, а вiд саней, все бiльше дивуючись, почали втiкати паркани, городи, дерева й хати.
- Ой, не жени так, Миколо, бо всi мої кiсточки, мов на решетi, перетрусиш, - - застогнала тiтка Ликерiя, а ми з Iваном засмiялися. - Чуєш, не лети, мов байбас на весiлля.
Та хiба тепер дядько Микола почує голос жiнки?
- Вйо, мої, не чужi! - шаленiє вiн, шаленiє снiг, зриваючись з-пiд копит i з-пiд крил саней, шаленiє свiт, дугами вiдлiтаючи вiд нас. От у мою душу вскакують i починають борюкатися острах i радiсть, а невидимий швець у мiжплiччя забиває цвяшки. А лошата вже не чують пiд собою землi - здається, от-от санки пiдiймуться вгору й полетять над здивованим селом. О, вже й знялися вони! Несподiвано ми чуємо трiск, щось пiдкинуло нас ближче до сонця i жбурнуло набiк? ми всi, наче
Останні події
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»