
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
плечах, допитуються, чий батько швець, щоб якомусь необачному колiном дати стiлець, i мiряються силою. Смiх злiтає то з одного, то з другого гурту й закiнчується бiля огорожi, де обривається гра у довгої лози. Дiвчатка, ставши в коло, вже спiвають "Подоляночку", а недалеко вiд них Петро Шевчик, сам лякаючись, розповiдає, як вiдьма внадилась до корови тiтки Софiї.
Чорнявого гарненького Петрика дуже люблять дiвчата, а вiн завжди лякає їх рiзними небилицями. А он прямо на землi вмостився хитрун Цибуля, вiн грає в чiт i лишку i всiх пiдряд обiгрує.
А за школярським гармидером, стоячи пiд чималим дзвоном, пильно-пильно слiдкує сивий гострозорий сторож, який умiє розминати i телячу шкуру, i школярськi вуха. В однiй руцi вiн тримає мiдний, натертий до блиску годинник, а другу вплiв у мотуз дзвона.
Я повагом входжу на шкiльне подвiр'я, а ззаду на мої плечi вискакує Iван Пампушка. Вiн хоче на дурничку проїхатись до школи й, мов оглашенний, кричить у саме вухо:
- Здоров, читальнику! Скiльки вiзьмеш за перевiз?
- Двi копiйки без копiйки i копiйку здачi, - вiдповiдаю школярською примовкою, пригинаюсь - Iван сторчака летить на землю i хапає мене за ноги. Ми покотились клубком, а нас уже оточує школярня, i всiм стає дуже весело. Коли я пiдвiвся на ноги, в мою шапочку презирливо тицьнув пальцем в'їдливий Улян:
- А що це в тебе?
- Австрiйський картуз iз справжнiсiнького сукна, - кажу, не моргнувши оком.
Улян вiдкочує краї шапочки, принюхується до неї i пiд смiх школярнi каже, що з цiєї австрiйської торби добре було б годувати коня.
- А я й годую з неї Обмiнну, - кажу, щоб вiдвести вiд себе насмiшку.
- Брешеш! - вiдрiзав Улян.
- Ось подивись, - i сьогоднi годував! - показую дно шапки, в якiй лежить кiлька листочкiв i пелюсткiв од квiтiв.
- Справдi! - не вiрить Улян, але вже не знає, чим ущипнути мене.
Раптом бiля шкiльної огорожi верхи на конi з'являється дядько Себастiян. Поперед нього на сiдлi лежить якийсь чималий ящик. Ось голова пiдвiвся у стременах, скочив на землю i поперед себе понiс ящик до школи. Я вибiгаю назустрiч дядьковi Себастiяну, вклоняюся i питаю:
- I ви до нас?
-I я до вас, Михайлику.
- Може, вчитися?
- А що ти думаєш: з великою охотою сiв би за парту. Здоровлю тебе з першим днем навчання.
- Спасибi. А що ви несете?
- Дивись! - дядько Себастiян ставить на землю роздiлений на двi половини ящик, а в ньому аж висяює цiле багатство: одна половина забита пахучими, як цукерки, олiвцями, а друга - школярськими ручками. Я нiколи не бачив стiльки такого добра й розгубився перед ним. - Що, Михайлику? - кумедно пiдморгнув менi бровою дядько Себастiян: йому й самому приємно дивитися на цей скарб.
- Де ж ви дiстали стiльки?
- Аж у Вiнницi.
- I що з цим добром будете робити?
- Вiддамо учителям, а вони роздадуть учням.
- Це, виходить, подарунок нам? - радiю я.
- Подарунок вiд незаможникiв: ми не вчились, то вчiться ви, в люди виходьте! - Враз дядько Себастiян хмурить свою брову, пiд якою щойно тримав веселощi, i пальцем торкається до моєї шворочки на шиї. - А це, халамиднику, що за новина у тебе?
- Яка ж це новина? Ув'язують школярi до шиї олiвцi, ув'язую i я.
- То бiднiсть наша ув'язує! - гнiвається на когось дядько Себастiян, розриває мотузочок i вивiльняє од нього шию i олiвець. - Чуєш, Михайле, нiщо не повинно гнути людину чи висiти в неї на шиї: нi ярмо, нi ланпюг, нi хрест, нi навiть олiвець! Зрозумiв?
Я тодi не дуже збагнув, чого дядько Себастiян так обурився на мiй мотузочок, здивовано принишк. А голова комнезаму вийняв з кишенi пiджака спочатку якусь книжку, потiм олiвця, що теж пахнув цукерками, i простягнув менi.
- Ось тобi вiд мене.
- Може, не треба? - засумнiвався я.
- Чого це не треба? Пиши на здоров'я. Я засмiявся.
- Ти чого хихоньки справляєш? - пiд брову дядька Себастiяна знову прибилась веселiсть.
- Чого? Я чув: пийте, їжте на здоров'я, а от щоб писати на здоров'я - не чув.
- Iще почуєш, - маєш час. Всякi паскудники он таке пишуть, що й здоров'я, i навiть життя забирають у людей. А нам треба писати тiльки на здоров'я людям.
- Дядьку Себастiяне, що то за книжка у вас?
- Полiтграмота.
- Полiтграмота? Це ж про що?
- Як тобi сказати? - зiбрав на високому чолi з пiвдесятка зморщок. - Ось космографiя - це наука про те, що робиться на небi, а полiтграмота - що треба робити на землi. Вiзьми собi на днину, може, щось учитаєш, - дядько Себастiян дав менi книжку, пiдхопив ящика з школярськими скарбами й пiшов до вчителiв.
Мене одразу ж обступили школярi, розглядаючи i олiвець, i нову книгу.
- Везе ж декому, - заздрiсне говорить Улян i так само, як нещодавно в шапочку, тицяє пальцем у книгу: - I що то за штука - полiтграмота? Знаєш, чи де там?
- То чом не знаю? - вiдповiдаю запитанням на запитання i пускаюся берега: - Є двi найвищi науки - космографiя i полiтграмота...
- Чим же вона найвища?
Останні події
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»