
Електронна бібліотека/Проза
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
питається вiд печi мати.
- Дзвiн! - вiдповiдаю одним словом i заклопотано хапаю своє школярське добро, що вже лежить на пiдвiконнi.
Мати ставить у куток кочергу, дивиться на мене, усмiхається i зiтхає:
- От i дочекалися свята.
- А ви думаєте! - кажу гордовито i вкладаю в полотняну торбину книжки, зошити, лiнiйку i коробку вiд сiрникiв, у якiй лежать пера, а до шиї приладжую мотузочок, до якого ув'язаний олiвець. У тi часи путящий, що не викришувався, олiвець був цiлим скарбом, тому його так берегла дiтвора.
- То я, мабуть, i пiшов.
- Квiти ж вiзьми вчительцi, - пiдходить мати до столу, на якому лежать i стiкають росою чорнобривцi, гвоздики, айстри й майори.
Я вагаюсь: брати їх чи нi, бо в нас до школи приносять квiти лише дiвчатка. Це їхня, а не хлоп'яча справа. I водночас страх як хочеться чимсь подякувати своїй учительцi. От вiзьму букет i зненацька подам їй iз-за спини.
А в цей час до хати заходить тато. Вiн оглядає мене так, неначе я з мiсяця звалився, ще й каже повернутися перед його оком.
- Це ж для чого вам? - придивляюся до того батькового ока, що найбiльше назбирує насмiшку.
- Пригодиться, - каже тато. - Хочу надивитися, який ти є.
- Давно бачили? - показую зуби, вихитуюсь на мiсцi, а на менi погойдується олiвець.
Тато пiдходить до скринi й виймає звiдти приплюснуту, схожу на пiвкоржа шапочку, її вiн дiстав десь, мандруючи по Херсонських степах.
- Ось тобi подарунок, сину.
З пiдозрiлою цiкавiстю дивлюсь на цю блаватну, iз справжнiсiнького сукна шапочку й питаю:
- I що воно таке, i до чого воно?
- Це, вважай, австрiйський картуз - од вiйни залишився. Дуже гарне сукно.
- Не хочу я австрiйського наголовника, хоч i з гарного вiн сукна.
-А в чому ж пiдеш до школи? В шапцi рано, кашкет зносився, а бриль продiрявився.
- Бiдному Савцi нема долi нi на печi, нi на лавцi, - кажу, не дуже й журячись, що нема чим голову прикрити, бо зима ще далеко. I раптом у моїй макiтрi спливає щаслива думка: впакую букет в австрiйську штукенцiю i непомiтно вручу його вчительцi.
- Хай буде, тату, по-вашому!
Батько насовує менi на голову шапочку з справжнього, пропахлого скринею сукна, збиває її набакир, трохи вiдходить i пiдхвалює мене:
- I вирiс хлопець за лiто нiвроку, i кирпа в цьому роцi не взялася лускою. Гарний, гарний, шкода тiльки, що чуб потемнiв.
- Потемнiв? I назовсiм?
- Вважай, назовсiм.
- I вже мене бiльше не будуть звати Пшеничним? - з жалем питаю батька, бо дуже подобається чути це прiзвисько i вiд своїх, i вiд чужих.
- Напевне, не будуть.
I так шкода стає, що вже щось кудись вiдходить вiд мене, притьмарюючи радiсть такого славного дня,
- То я й пiшов, - зiтхаючи, кажу батькам.
Вони перезирнулись, а тато поклав руку на моє плече:
- Iди, сину, в щасливу годину, вчи ту науку, бо ми не могли, - i тепер уже вiн зiтхнув.
- Ви, тату, не журiться, - пiдбадьорюю його. - Ви ж читати он як умiєте!
- Та навчився ж, - ходив у школи аж до першого снiгу. За ворiтьми синє небо i другий дзвiн пiд ним одразу ж змили мою зажуру. Я, притулившись спиною до ворiт, вiдгорнув краї австрiйської шапочки, зробив з неї торбину, обережно вклав туди квiти й вистрибом подався до школи. Бiля попiвського саду неждано зустрiв нашу вчительку. Ось i вона побачила мене, i ласкава посмiшка обметала її уста i всi молодi зморшки навколо очей.
-Добрий ранок, Насте Василiвно!
- Добрий ранок, Михайлику. Як ти вирiс за лiто! - дивується й оглядає мене вчителька. - Либонь, хтось тягнув тебе за вуха вгору.
- А чого ж, - не знаю, що сказати, а в душi радiю, що таки пiдрiс. Шкода тiльки, що голос нiяк не хоче грубшати. А вже б i пора! - Ось нате вам, - соромлячись, виймаю квiти з шапочки й подаю вчительцi.
- От нiяк не сподiвалась, що ти можеш менi принести подарунок, - смiється Настя Василiвна. - Спасибi, Михайлику.
- Я ще можу вам принести.
- Як тато-мама?
- Живi.
- Що вони роблять?
- Тато збирається жито сiяти, а мама - вибирати коноплi.
- Ти ж пособляв їм улiтку?
- Авжеж. I сiно громадив, i жито жав.
- Ти жито жав? - аж побiльшали з подиву темно-сiрi виразистi очi вчительки.
- А чого ж! Наше селянське дiло таке... - i осiкся, бо, мабуть, таки перехвалив себе.
- I в'язати навчився?
- Ярове можу, а на озиме ще не вистачає сили, - кажу я з жалем.
Але це не применшує мене в очах учительки.
- Молодчина, молодчина! А читав щось улiтку?
- Трохи, - i вiд однiєї згадки посмутнiв мiй погляд.
- Щось страшне було? - одразу догадалась учителька.
- Страшне. Як печенiги розрубали в степах Святослава i почали пити вино з його черепа.
- А скiльки тепер новiтнi печенiги розкидали в степах черепiв! - i собi зажурилась учителька, - Бiжи, Михайлику.
Бiля школи вже гамiрно й весело. Пропеченi за лiто школярi гомонять-гудуть, мов глечики на вiтрах, ляскають один одного долонями по руках i
Останні події
- 16.05.2025|15:50«Танго для трьох»: він, вона і кґб
- 15.05.2025|10:47Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»