
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
негадано переляк і подив прошили його. Чи не привиділось? Він кліпнув віями раз і вдруге, кинув брови на середину чола, та видиво не відійшло — в гурті з жінками чогось ішла Марія, тримаючи за руку Оленку. Як і чого вони з'явилися тут? Староста кидає вудлище і швидко, не спускаючи погляду з Марії, прямує до жінок.
— Добрий вечір вам.
— Кому добрий, а нам ні, — обізвався зсередини чийсь голос.
— Закінчили копати? — все хоче перехопити очі Марії і нарешті перехоплює зелені ножі презирства та зненависті. Аж моторошно стало: де стільки може взятися злоби в таких знадливих зіницях?
Він зупинився край дороги, а жінки, сторонячись його, мовчки пішли полем, що вже вбиралося в осмеркові шати. Мав колись чоловік любощі, а тепер має тільки ненависть. У препаскудному настрої він підходить до човника, змотує вудочку, ховає її в очерети, кидає в торбину коропа й шпарко мете у звечоріле село. Оце можна було б навідатись до Лавріна, та хто знає, що чекає в отій хаті, з якої в партизани подалися близнюки. Ще ніс у ніс зустрінешся з ними.
Велике його село, та нема де подіти себе, свої гризоти і чаріт, нема з ким притовкти їх горілкою чи любощами. Ніхто раніше не міг так заспокоїти пою, як Басилина, що за останні роки стала йому порадницею і одрадницею. Але після того вечора в лісі вона сторониться його і теж під віями тримає одну злість. Та пора вже іюро;іумі гис.я.
У селі, хоч воно обляглося, Магазаник уже не вулицями, а городами та задвірками скрадається до кутка, де живе Василина, і все думає, як власкавитись до неї. От зайде, вклониться їй, щиро посміхнеться, кине коропа на лаву і скаже:
— Вибачай, Василино, коли й досі гніваєшся за дурне слово. А я прийшов иа перепросини, бо дуже скучив за тобою, наче цілий вік не бачив.
— У старій грубі чорти палять? — насмішкувато поведе зором вона, розпогодиться, заклекоче знабним сміхом, зашелестить спідницями і гарячими устами розтопить сум'яття і тривоги... І чого він ці уста покинув напризволяще?
Уже зовсім споночіло, коли Магазаник увійшов на сонне подвір'я Василини. Не часто він сюди заглядав — Василина більше голубила його в лісах, які любила в усі пори року, навіть коли хуга вибивала з них квиління і стогін. А то якось у березні знайшла двох зайченят, що замерзали в снігу під кущем. У пазусі принесла їх до лісника, кинула у запічок, налила в черепок молока. І таки виходила їх, а потім випустила на волю. Певне, коли нема материнства, то до всього живого прокидається любов.
Він тихо стукав у вікно, як і перше стукав. Та німує хата і все довкола неї. Ще сильніше гупають пальці по шибках, що мають осінню печаль. А він і тепер, навіть у пучках, чує жадобу стрічань. Ох, жінки, жінки, з самого пекла прихопили ви солодкий вогонь знади. Як тільки не караються ним чоловіки, караються, та не зарікаються.
Нарешті до вікна припадає обведене переляком обличчя жінки.
— Хто там? — забився її голос у дрожі, і забились шибки у вікні.
— Це я, Василино.
— Чого вам, пане старосто, в таку пору? — ніби трохи відійшла жінка.
— Пусти до хати.
— Я вночі нікого не пускаю.
— Яка ж тепер ніч? Тільки звечоріло.
— Еге, звечоріло! Люди вже давно мають спочивання.
— Ми довго через вікно будемо говорити? — починає сердитись, — Відчиняй уже двері.
— Ідіть, пане старосто, додому, бо все одно до хати не впущу.
— Пустиш! Бо діло є! — вже шаленіє Магазаник і б'є кулаком по рамі. — Я тобі зараз і вікна, і дворі рознесу.
— Цур тобі, оглашеннику! Як тільки відкадитись од тебе... Зараз відчиню. — Василина біжить до дверей, грюкає ними, а далі, на порозі, пильно придивляється ся до нього ї починає совістити: — Хоч би людей посоромились. Ось на ваш гуркіт сусіди каганці світять.
— А що мені твої сусіди? — У Магазаника одразу спадав гнів, і він обома руками тягнеться до жінки, до її звабливого повногруддя, що підворушує білу сорочку.
Жінка б'є його по руках і відступає в сіни.
— Чого вам?
— Скучив за тобою, от ніби вічність не бачив. Василина чогось полегшено зітхає і, шелестячи спідницею, заходить до хати.
— Чого ж ти мовчиш?
— Не віриться, щоб ви могли за кимось скучити.
— Коли ти поклала гнів за якесь нерозумне слово, то вибачай, — хоче пригорнути Василину, але вона вислизає з його обіймів і стає ще жаданішою.
— Ідіть, Семене, додому, не дурійте, — виправляє з оселі, — бо вже минулося наше.
— Чого ж це минулося? — Магазаник ошелешено став посеред хати.
— Отак, як і все минається. Був колись чад, а тепер розвіявся.
— Так, може, хоч повечеркуємо разом? Я ось добрячого коропа приніс.
— І вечеряти не будем, — глянула на нього не очима, а колами темені. — Відвечерялось наше.
— Ти, може, приймака чи постояльца прийняла? То так і кажи! — Гніваючись, Магазаник виймав з кишені свічечку, засвічує її й насторожено придивляється до жінки: що тепер намалювалось на її виду? Та не так він бачить обличчя, як хвилі волосся, що погойдувалось навколо жіночого стану;
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва