Завантажити

iз обiймiв i знов гойдались у танцi, як чорнi лебедi на хвилях. Навiть у тi моменти, коли вони, здавалось, стояли, кожен мускул їх чорного тiла тремтiв пiд одежею, груди важко здiймалися, бiлi зуби блищали крiзь розхиленi уста, i з грудей вилiтав короткий рик жаги.
Стара циганка, ледве помiтна з-за диму вiд люльки, плескала з призьби в долонi, а з другого боку стояла бiла коза i придивлялась, не змигаючи, до хазяїв, немов зачарована мелодiєю циганського танцю.
Остап теж вилазив iз хати подивитись на танцi.
"Чорт зна, як гуляють, немов п'янi", - думав вiн та згадував музики у своїм селi, що наймав колись Соломiї.

* * *

Несподiвано трапилась пригода, що сколошкала усе циганське кодло. Якось перед свiтом Раду унiс у хату побитого, скривавленого Гiцу. Старий циган стиха постогнував i лишив за собою, вiд порога до лави, криваву стежку. Жiнки сполохались. Стара кляла i сiкалась до Раду, а той, похмурий i стурбований, пояснив їй щось пошепки, немов боявся, щоб стороннi люди не почули того. Стара циганка збила бучу, розворушила всiх. Соломiя мусила затопити в печi, Марiуца з матiр'ю обдивлялись побитого, а Раду поспiшивсь укинути в вогонь скривавлену Гїцину одежу та зiстругати з долiвки слiди кровi. Вiн був неспокiйний, усе то виходив, то входив у хату, кудись щезав i знов з'являвся, щоб таємно порадитись iз жiнками. Жiнки не поїхали на жебри. Облiзла шкапина блукала цiлий день коло дому, пiдставляла сухi ребра вiтровi та скубла останню, пожовклу й посохлу травицю. Стара циганка, видимо, журилась, кричала, плакала i не вiдходила вiд Гiци. Марiуца була спокiйна, але задумана. Гiца мовчки лежав у кутку, але часом скликав усiх, i тодi над ним нависали три чорнi голови - i велись таємнi поради. Щось мусило статися незвичайне. Що саме, Остап не знав, хоч догадувався.
Пригода з Гiцою тубрувала i його, i Соломiю, i вони наважились покинути небезпечне мiсце, невважаючи на те, що Остаповi трудно було пускатись пiшки в дорогу. Завтра Соломiя мала попрохати свого болгарина притулити поки що Остапа i, коли вiн згодиться, зараз же вибратись iз плавнiв.
Та сталось iнакше. На другий день, коло полудня, набiгли на циганську хатину турецькi жовнiри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття i пов'язали всiх, хто був у хатi, навiть слабого Гiцу. Надаремне Остап запевняв, що вiн чужий тут, надаремне оповiдав, як вiн опинився у плавнях, його не слухали, як не слухали лементу жiнок, прокльонiв Раду.
Вони поклали Гiцу на вiзок, запряженiй облiзлого шкапиною, пiдперли дверi кiлком i, аллахкаючи та лаючись, пiгнали бранцiв по дорозi в Галац.
Серед плавнiв коло хатки лишилась на хазяйствi лише коза i жалiбно мекала, коли осiннiй вiтер куйовдив її бiлу шерсть...
V_
Соломiї сьогоднi щастило. В болгарина не робили, бо було якесь мiсцеве свято, i вона пiшла в горницi до хазяїна прохати за Остапа. Болгарин був задля свята трохи напiдпитку, веселий. Вiн охоче дозволив Остаповi ночувати вкупi з його челядниками i навiть дав Соломiї наперед трохи грошей. Соломiя рiшила покористуватись вiльним днем та грошима i забiгти в Галац - купити Остаповi теплу одежинку, їй було якось особливо весело i легко сьогоднi на душi, так здорово дихалось морозниїя повiтрям, усе погане, що було в життi, вiдсувалось назад, блiдло. Зростала певнiсть, що все скiнчиться добре,- i вона зазнає ще щасливого життя. Соломiя не помiтила, як опинилась на базарi. Очi в неї розбiгались помiж довгими рядами яток i' рундукiв iз купами рiзної одежi, з горами бiлих та рудих "качул", що лежали на рундуках, немов на них спочивала отара, з цiлими стосами козлових черевикiв, легких i запашних на весь базар. Вона не знала, куди перше поткнутися, i довго, може, стояла б, коли б хтось не смикнув її ззаду за рукав.
- Соломiє! - обiзвався рiвночасно козячий голос.- Чи це ви, чи ваша тiнь?.. Хе-хе-хе...
Соломiя озирнулась: перед нею стояв Котигорошок.
- Iванеї А ви звiдки тут узялися? - скрикнула вона, зрадiвши йому, як рiдному.
- А що? Ви думали - пропав?.. Де ж Остап?
- Остап... та ходiм краще звiдси, сядемо де, я вже потiм куплю що треба...- I Соломiя вивела з юрми зрадiлого такою ласкою Iвана.
- Хе-хе-хе! Гора з горою не зiйдуться, а ми...- смiявся вiн, ледве постигаючи короткими ногами за Соломiєю, i його сите тiло гойдалось вiд смiху.
Iван за цей час погладшав, вилюднiв наче i виглядав не наймитом, а скорiш хазяїном. Коротку суконну чугаїнку вiн широко пiдперезав зеленим поясом, широченнi шаровари пустив поверх халяв, вiд чого став iще коротшим, а цапину борiдку запустив, i вона поважно лежала на його грудях, мов у статечної грошовитої людини. Вони примостились на сходах пiд крамницею.
- Оце але! - дивувався Iван.- Наче менi сон снигься, що вас бачу... Розкажiть хоч, яким чудом ви тут опинилися?
Соломiя почала оповiдати, та Iван раз у раз перебивав її.
- Хе-хе! Я гукаю: "Остапе! Соломiє!" - аж коли гляну, а навкруги вода... тiльки буль-буль пiд веслами, буль-буль... а берег так i пропав у темрявi...
...Ох,

читати