Завантажити

поклик:
- Оста-а-пе-е!..
- Отак вона мене часто кличе,- оповiдає -дiд людям, що iнколи заходять у сторожку.- Як тiльки вiтер загуде - так i кличе до себе... то в комин гукне, то надворi покличе... а часом серед ночi збудить... А не приходить, нi... Та й хвала богу, бо засмутилась би небiжка, коли б прочитала моє життя, як воно списане на спинi...
I Остап охоче пiднiмає сорочку i показує збасаманений синiй хребет, де списана, як вiн каже, його життєпись.
- Оце ззаду пам'ятка вiд пана, а спереду, мiж ребрами, маю дарунок вiд москаля... кругом латаний... з тим i до бога пiду... Дорого заплатив я за волю, гiрку цiну дав... Половина мене лежить на днi Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...

Листопад 1901 р.

читати