
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
надаремно. Тодi вони чимдуж поспiшили назад у Галац, бо вже почало смеркати.
Нiч стояла надворi, коли вони добились до конаку. Тут їм довелось чекати, бо старший пiшов до мечету i довго не вертався, а турецькi жовнiри не розумiли їх. Врештi їх покликано. Товстий, добродушний турок iз горбатим носом та з чорними блискучими вусами на свiжому виду спокiйно вислухав їх через драгомана. Вiн перекинувся кiлькома словами з другим турком i знов через драгомана спокiйно вiв рiч:
- Нема чого шукати далеко, вiн тут, у нас, у доброму сховку. Попалась пташка... Давно вже наставляли сiльце на горобцiв, та ось пiймалися... Цiле гнiздо накрили. Чужу душу послали у рай, а самi опинились у пеклi. Скажи нам, молодице, коли твiй чоловiк дiстав кульку мiж ребра? Адже не тодi, як Гiца, мабуть, при другiй оказiї, бо рана гоїться вже... Од москаля, кажеш, на перевозi... я так i знав, що вiн рус, втiкач... От ми й вiдiшлемо його назад, у нас i своїх шибеникiв доволi, хай там погладять його по спинi... I не прохай, i не благай, нiчого не поможу... Ну, чого стоїш? Айда!..
- А ти що за один? - помiтив турок Iвана.- Теж, видно, з циганського табору?
- Я... я нiчого... я так... Оце вигадали - я тут служу, у градинаря, Тодоракi прозивається - хiба не знаєте?.. Оце але!..
Соломiя аж похолола, коли почула про таку напасть на Остапа. Вона з обуренням вiдкидала тi обвинувачення, розповiдала всю свою iсторiю, благала, мало не плакала. Турок не схотiв слухати, обернувся i забалакав iз iншим. Драгоман замахав на неї руками i мало не випхав за дверi.
Вона вийшла з конаку.
Що було робити, де шукати рятунку?
Вони мовчки йшли темною вулицею незнайомого города. Перед ними висiв туман, а в йому виразно виднiлись лиш жовтi, мокрi гiллячки дерев, осяянi вiкнами з верхнiх поверхiв кам'яниць. Прохожi стрiчались рiдко, зате пiд ворiтьми, по лавках, сидiли рядами, як горобцi на плотi, веселi й гомiнкi румуни. Все це було таке чуже, таке байдуже до Соломiїного горя, ще байдужiше, як плавнi. I чого вони з Остапом забились сюди? Нащо вони стiльки терпiли, стiльки набiдувалися на Бессарабiї, мало не пожили смертi у плавнях? Чи не краще було б зiгнити у панськiй неволi серед своїх людей?
- Не журiться,- потiшав її Iван,- таже там, у конацi, розсудять... Не їла душа часнику, не буде й смердiти... Побачите, що його пустять... А ми завтра порадимось iз людьми... Я пiду до хазяїна свого, вiн тутешнiй, знає порядки... Не журiться, жура не поможе... Гей, смутку мiй, де б менi вас переночувати?.. Чи не знає Савка?.. Пiдемо до Савки, в нього добряча хазяйка...
По довгiй блуканинi брудними й темними вулицями вони добились врештi до Савки. Його не було вдома, та хазяйка Савчина пустила Соломiю на нiч.
- Забiжу до вас завтра, так iз полудня... може, випрошусь у хазяїна...- попрощався з нею Котигорошок.
Соломiя цiлу нiч проплакала i вранцi не пiшла на роботу. Вона нетерпляче чекала Iвана.
I справдi, Iван з'явився як обiцяв, iз полудня.
- Ну, що? - накинулась на нього Соломiя.
- Бакшиш треба дати... Ви не знаєте, що то бакшиш? Куку в руку... хабар... як не дамо, вiдвезуть раба божого у Ренi, до москалiв... А тi не погладять по головцi, ой нi... Розказував Савка,- ви ж пам'ятаєте Савку? - що як його вiдвезли звiдси за Дунай, то там йому москалi так списали спину канчуками, що й досi синi басамани знати... та ще обголили половину голови, випекли на лобi тавро - ви не бачили, бо вiн чуприною закриває,- i вiдiслали до пана... Вже скiльки по тюрмах поволочили, то вiн i лiк тому загубив, а що пан награвся з ним, то, каже, й згадувати не хочеться. Та що - втiк знов сюди, у Тульчу, каже, пiду... завзятий хлопець... хе-хе!.. Треба бакшиш готувати та визволяти Остапа, а де грошей взяти? Де? Кажiть! Аж дур голови береться...
Невважаючи на всi розказанi Iваном страхи, Соломiї трохи розвиднiлось. Коли тiльки рiч у грошах,- вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона вiд рота вiдриватиме кожен шматок, кожен шеляг складатиме на викуп. Може, й Iван запоможе.
- Ось вам усе, що склав, хай 1 моє докупи...- наче вгадав її думку Iван, розвиваючи з хустинки купку срiбла. Вiн засоромився i клiпав очима.- Та ще там у вашому клунку щось є... може, продасте шу плаття...
Соломiя взяла грошi. В Її клунковi були коралi та деяка одежина. Вона те все позбувала - їй помогла Савчина хазяйка,- та грошей було мало. Однак Соломiя на другий день уранцi побiгла у конак. Там її не допустили до старшого, драгомана вона не бачила, а жовнiри скалили до неї зуби i зачiпали.
Соломiя горiла вiд сорому i злостi.
- 1-i, бусурмени... так би й порiзала вас, так би й поскручувала голови, як галченятам... Взяли безвинного - та ще й знущаються...- мало не плакала Соломiя i показувала своїми дужими руками, як би вона поскручувала жовнiрам голови.
Проте не було iншого способу, як ходити в конак, де можна було побачити драгомана, а на нього Соломiя покладала надiю. Драгоман, однак, небагато обiцяв.
- Не пустять твого чоловiка, i не сподiвайся. Утiк до нас - сиди
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року