Завантажити

А що на третій – то жура
Півнеба ніччю вкрила.
Ой то, братове, не гора –
То лицарства могила.

Забігаючи наперед, скажемо, що за цей вірш редактор районної газети ”Фіолетова правда” мало не поплатиться посадою, бо районна фіолетова влада, випадково прочитавши, побачила у третім куплеті про третій горб натяк на себе, як могильника демократії в образі “лицарства могила”. Тож панотцю довелося тричі службу правити, аби вгамувати місцевий антинародний режим від репресій щодо редактора і свободи слова.
РЕАКЦІЯ

А на другий день, якраз було Макарія, зайшов у церкву сільський голова Покукальський, помолився, а далі й вийшов на паперть, всім своїм виглядом показуючи, що має до панотця Миколая поважну бесіду. Так і не діждавшись мирян, а отже й служби не почавши, панотець вийшов слідом, готовий на контакт із владою ради спасіння потопаючої у гріхах громади.
Та лиш панотець, поправивши на грудях хрест, прокашлявся до казання, як Покукальський, дивлячись у землю, перебіг його.
Вібочєйте, панотче, але бачив вас учора на ровері коло ставків. Тож прошу вас дуже, як поки що єдина у Корчмі, маю на увазі, село, власть, а власть, як ви самі кажете, від Бога, не ходіть туди. Не починайте з того, чим закінчили своє перебування в Корчмі, маю на увазі село, хоч і корчму теж, ваші попередник благочинний Валерій. І в корчму не йдіть, ну ту, що не село, а лиш корчма на горбі при дорозі. Краще об’явіть, щоб у хор церковний приходили. Може хоч співом приманите тих пияків? ( О! Чуєте, як співають?! Най хор Вірьовки ся сховає!) Бо я вже всі методи випробував, і жоден не годящий. Наче наша Корчма, село маю на увазі, якесь прокляте місце... То я й гадаю собі: а може хресний хід організуємо та висвятимо Козацьку Корчму разом з тою корчмою, що при дорозі на горбі? Але – ще не час. Ще, гадаю собі, варт з ними, тими в корчмі заблудлими, попрацювати, як слід…
Уже минув місяць від тої розмови. Вже відцвіло у церковнім садку все, що мало, вже й вицвіло на церковній брамі п’яте оголошення про хор, а до церкви як не йшли ні власть, ні народ, так і не йдуть, і про хресний хід не згадують. Зате - ось, футбольний матч затівають на саме Різдво Івана Предтечі! І нема ради на тих грішників!..

СЕНЬЙОРА ДИЯВОЛУЧЧІ

Але це ж треба, щоб саме тоді, коли верхи й низи Козацької Корчми шукали консенсусу, і шляхів до Європи в обхід турків, румунів і навіть Австрії, яка крім добра, нічого поганого місцевому люду не зробила, а сам цісар, коли вірити пану Варцабі, так любив козаків, що виманив їх з-під Хотина, ба навіть з Козацької Корчми, де їх сотня осіло, аби вони йому не лиш каву варили, а й Відень від італійців боронили, бо, відей, фрау їхні першими зачали штрикати до тої Італії, як нині наші, інакше, що було ділити тій Австрії з тою Італією, щоб аж войну починати?! Але мова йде не про історію, най пан Варцаба з нею до чиніння має, а про те, що саме в ту хвилину під корчму, ту, що на третьому горбі при шляху Козацькім, під’їхало таксі і з нього вийшла… нє, не жінка! І не топ чи поп модель. Цариця! А що фіґурова!.. А що фризура суперова! Та куди тим зіркам голлівудським! Корчма закам’яніла з келішками коло самого рота – оце жінка! Або сниться… Нє – не снилося, бо одне й те всім не може снитися. Ну, може, звісно, отака приснитися, але той пан череватий, що бірбилив за нев плаєчком д’горі, навряд! Хіба лиш в гарячці чи кошмарнім сні.
А цариця все приступала ближче й ближче, сяючи закордонною вродою так імпорпортно-фудульно, мов по небу йшла. І прийшла, і стала перед корчмою. А за нею череватий пан.
–Ілю, - звернулася ласкаво небесна цариця до роззявленого з дива Парасчиного Ілька, - я приїхала за дітьми, мой, Ілю, ти чуєш? Вони згодні. Он вони! ( з таксі й справді повилазили незвично чисті й причесані Ільові бахурі, які ледве школу доконали, чекаючи тайно від тата, коли вже мама приїде та забере їх до Італії). А це, познайомся, сеньйор Карло Дияволуччі, їхній вітчим. Ілю, лиш не переживай і не роби дурниць: нащо тобі ці діти? Ти ж сам собі ради не годен дати, Ілю… То нащо тобі, Ілю, ще й діти? А тепер тобі буде добре, будеш зовсім свобідний. А до нас будеш їздити в гості – сеньйор Дияволуччі не лиш багатий і добрий, а й прогресивний у питаннях сексу. Хоч, Ілю, нащо тобі та Італія? Що ти там не видів? Ліпше ми сюди будемо приїхати, бо сеньйор Дияволуччі збирається ставки наші взяти в оренду – рибу розводити і білі лілії на продаж, а в шелюгах на березі – шампіньйони. Так що не бануй, скоро побачимось.
І вже попрощавшись, цариця спохопилася:
– Йой, мало не забула! Вам, пане Мірчо, ваші колишня дружина краватку передали. Казали одягати до сорочки тої, що в смужечку, якщо ви її ще не запрали на чорно.
Порившись у торбинці, витягла червону краватку в целофані й повісила на ажурну огорожу корчми. Череватий пан при тому смішно розкланявся і поторохкав слідом за царицею до таксі з

читати