Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

ДМИТРО КАЛИНЧУК


ЗАКОЛОТ ПРОТИ ПЕТЛЮРИ


пригодницький історичний роман


редактор – Юлія Осокольська


Web-гаманець автора: U408744459664



ЧАСТИНА ПЕРША. СВІЙ – ЧУЖИЙ.


Чоботи лунко відбивали крок харківською бруківкою. Колона українського війська твердо і злагоджено марширувала вулицями міста. Ланки козаків*, по чотири в кожній, старанно тягнули носки начищених до блиску чобіт та молодцювато виконували команди своїх командирів. Неначе влиті сиділи на їхніх шинелях шкіряні ремені з підсумками. Сяяли на сонці багнети.
– Раз! Раз! Раз-два-три! Крок! Крок! Раз-два три!
Цивільні харків’яни радісно вітали українських вояків. Чиновникам та робочим, купцям та студентам, витонченим пані та торговкам з базару – всім кортіло подивитися на справжній військовий парад. Хлопчаки підкидали вгору капелюхи. Дівчата махали хустками та дарували козакам повітряні поцілунки. Бажали люди побачити силу – і вони її бачили. Надворі стояв листопад 18-го.
2-й піший полк Окремої Запорізької дивізії, війська Української Держави та Його Світлості гетьмана Павла Скоропадського демонстрував зразкову виучку і злагодженість. І його старання були гідно оцінені. Командувач Харківського корпусу гетьманської армії, генеральний хорунжий* Олександр Лігнау вислухав доклад командира полку і задоволено узяв під козирок.
– Дякую за службу, вояцтво!
– Слава! Слава! Слава! – горлали козаки у відповідь.
Першою по Миколаївській площі прогарцювала кінна сотня – браві вершники у темно-синіх кубанських черкесках та смушкових шапках з довгими чорними шликами. За ними крокували бійці піших куренів – у сірих шинелях, сірих башликах та чорних шапках-кубанках. Старшини* салютували шаблями. Обличчя вояків сяяли задиркуватими посмішками.
– Крок! Крок! Кро-ком руш!
– Хлопці! От молодці!
– Боже! Ну проста гвардія єго вєлічества!
– Ой Маша, пасматрі какой мілий афіцер?!
– Диви! Диви, Сеню! Диви, пан шаблею махнув!
Командир полку полковник Петро Болбочан разом зі старшинами свого штабу стояв біля командувача корпусу і задоволено милувався виправкою своїх козаків. Усім своїм виглядом він виказував впевненість у силі та злагодженості ввіреної йому військової частини. Цей настрій передавався у натовп. Люди раділи, і з іще сильнішим завзяттям вітали вояків-запорожців.
А от старшина штабу полку, сотник* Артем Горач відчував гнітючу нудоту в грудях. Досвідченим оком розвідника він бачив неприємні деталі, що лишалися непомітними для розбурханого натовпу. Старшини полку зовні виглядали дружніми й спрацьованими. Проте пильний погляд помічав – між ними повисло якесь важке непорозуміння.
Не все вдавалося сховати. Командир кінної сотні Римський-Корсаков щось коротко сказав значковому* Дяченку, а той у відповідь надувся наче сич. Командир другого куреня* кидав несхвальні погляди на командира кулеметної сотні*. Той вдавав наче нічого не помічає, але робив це аж занадто пихато і презирливо. Кирпатий сотенний* зневажливим поглядом нагородив самого генерала Лігнау. Шабля його відсалютувала настільки різко і неохайно, ніби старшина раптом вирішив з командувача познущатися.
Артем знав причину цієї напруги. Душі старшин ятрила потреба зробити важкий, але невідкладне вибір. Цей вибір постав перед усіма ними за вісім днів до прибуття у Харків – у невеличкому селі на Чернігівщині, де полк кілька місяців стеріг кордон між Українською Державою та більшовицькою Московщиною. За цей час запорізькі сотні встигли побачити все: і злидні, і бої, і перемоги, і похорони товаришів…

…Артем байдуже вглядався в тумани, що піднімалися над лугами вдалині. Сумно присвиснувши, він пересунув набакир вовчу шапку з довгим чорним шликом. Його вже кликали. Уздовж паркану до нього прямував командир кінної сотні Володимир Римський-Корсаков. Цей красивий старшина з видовженим обличчям та з манерами офіцера імператорської гвардії рішуче розвіяв його задуму.
– Артеме, ходімо до командира! Пан полковник кличуть.
Штаб полку містився у хаті священика. В просторій світлиці за довгим столом зібралися старшини. Артем кивнув чорнявому значковому Дяченку з кінної сотні. Никифор Авраменко зі штабу полку привітно махнув йому рукою. З начальником штабу військовим старшиною* Гейденрайхом, Артем привітався коротко та ввічливо, як того вимагав статут. На лавах розмістилися командири куренів та сотень, і серед них, – троє невідомих осіб у цивільному, дуже схожих на дрібних чиновників або вчителів. Артем присів на своє місце. Полковник Болбочан кашлянув у платочок і розпочав нараду.
– Панове старшини, – промовив він дещо урочисто, але намагаючись уникнути зайвого пафосу. – Справа, через яку ви тут, – це майбутнє нашої держави. Ці панове – представники Українського Національного союзу. Як ви знаєте, всі політичні партії України об’єдналися у Національний союз, аби визначити подальшу долю України і затвердити лад, який в ній мусить бути. Наші гості мають нам про це розповісти детально. Прошу любити й шанувати!

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери