Електронна бібліотека/Проза

Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

ДМИТРО КАЛИНЧУК


ЗАКОЛОТ ПРОТИ ПЕТЛЮРИ


пригодницький історичний роман


редактор – Юлія Осокольська


Web-гаманець автора: U408744459664



ЧАСТИНА ПЕРША. СВІЙ – ЧУЖИЙ.


Чоботи лунко відбивали крок харківською бруківкою. Колона українського війська твердо і злагоджено марширувала вулицями міста. Ланки козаків*, по чотири в кожній, старанно тягнули носки начищених до блиску чобіт та молодцювато виконували команди своїх командирів. Неначе влиті сиділи на їхніх шинелях шкіряні ремені з підсумками. Сяяли на сонці багнети.
– Раз! Раз! Раз-два-три! Крок! Крок! Раз-два три!
Цивільні харків’яни радісно вітали українських вояків. Чиновникам та робочим, купцям та студентам, витонченим пані та торговкам з базару – всім кортіло подивитися на справжній військовий парад. Хлопчаки підкидали вгору капелюхи. Дівчата махали хустками та дарували козакам повітряні поцілунки. Бажали люди побачити силу – і вони її бачили. Надворі стояв листопад 18-го.
2-й піший полк Окремої Запорізької дивізії, війська Української Держави та Його Світлості гетьмана Павла Скоропадського демонстрував зразкову виучку і злагодженість. І його старання були гідно оцінені. Командувач Харківського корпусу гетьманської армії, генеральний хорунжий* Олександр Лігнау вислухав доклад командира полку і задоволено узяв під козирок.
– Дякую за службу, вояцтво!
– Слава! Слава! Слава! – горлали козаки у відповідь.
Першою по Миколаївській площі прогарцювала кінна сотня – браві вершники у темно-синіх кубанських черкесках та смушкових шапках з довгими чорними шликами. За ними крокували бійці піших куренів – у сірих шинелях, сірих башликах та чорних шапках-кубанках. Старшини* салютували шаблями. Обличчя вояків сяяли задиркуватими посмішками.
– Крок! Крок! Кро-ком руш!
– Хлопці! От молодці!
– Боже! Ну проста гвардія єго вєлічества!
– Ой Маша, пасматрі какой мілий афіцер?!
– Диви! Диви, Сеню! Диви, пан шаблею махнув!
Командир полку полковник Петро Болбочан разом зі старшинами свого штабу стояв біля командувача корпусу і задоволено милувався виправкою своїх козаків. Усім своїм виглядом він виказував впевненість у силі та злагодженості ввіреної йому військової частини. Цей настрій передавався у натовп. Люди раділи, і з іще сильнішим завзяттям вітали вояків-запорожців.
А от старшина штабу полку, сотник* Артем Горач відчував гнітючу нудоту в грудях. Досвідченим оком розвідника він бачив неприємні деталі, що лишалися непомітними для розбурханого натовпу. Старшини полку зовні виглядали дружніми й спрацьованими. Проте пильний погляд помічав – між ними повисло якесь важке непорозуміння.
Не все вдавалося сховати. Командир кінної сотні Римський-Корсаков щось коротко сказав значковому* Дяченку, а той у відповідь надувся наче сич. Командир другого куреня* кидав несхвальні погляди на командира кулеметної сотні*. Той вдавав наче нічого не помічає, але робив це аж занадто пихато і презирливо. Кирпатий сотенний* зневажливим поглядом нагородив самого генерала Лігнау. Шабля його відсалютувала настільки різко і неохайно, ніби старшина раптом вирішив з командувача познущатися.
Артем знав причину цієї напруги. Душі старшин ятрила потреба зробити важкий, але невідкладне вибір. Цей вибір постав перед усіма ними за вісім днів до прибуття у Харків – у невеличкому селі на Чернігівщині, де полк кілька місяців стеріг кордон між Українською Державою та більшовицькою Московщиною. За цей час запорізькі сотні встигли побачити все: і злидні, і бої, і перемоги, і похорони товаришів…

…Артем байдуже вглядався в тумани, що піднімалися над лугами вдалині. Сумно присвиснувши, він пересунув набакир вовчу шапку з довгим чорним шликом. Його вже кликали. Уздовж паркану до нього прямував командир кінної сотні Володимир Римський-Корсаков. Цей красивий старшина з видовженим обличчям та з манерами офіцера імператорської гвардії рішуче розвіяв його задуму.
– Артеме, ходімо до командира! Пан полковник кличуть.
Штаб полку містився у хаті священика. В просторій світлиці за довгим столом зібралися старшини. Артем кивнув чорнявому значковому Дяченку з кінної сотні. Никифор Авраменко зі штабу полку привітно махнув йому рукою. З начальником штабу військовим старшиною* Гейденрайхом, Артем привітався коротко та ввічливо, як того вимагав статут. На лавах розмістилися командири куренів та сотень, і серед них, – троє невідомих осіб у цивільному, дуже схожих на дрібних чиновників або вчителів. Артем присів на своє місце. Полковник Болбочан кашлянув у платочок і розпочав нараду.
– Панове старшини, – промовив він дещо урочисто, але намагаючись уникнути зайвого пафосу. – Справа, через яку ви тут, – це майбутнє нашої держави. Ці панове – представники Українського Національного союзу. Як ви знаєте, всі політичні партії України об’єдналися у Національний союз, аби визначити подальшу долю України і затвердити лад, який в ній мусить бути. Наші гості мають нам про це розповісти детально. Прошу любити й шанувати!

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

21.11.2024|18:39
Олександр Гаврош: "Фортель і Мімі" – це книжка про любов у різних проявах
19.11.2024|10:42
Стартував прийом заявок на щорічну премію «Своя Полиця»
19.11.2024|10:38
Поезія і проза у творчості Теодозії Зарівної та Людмили Таран
11.11.2024|19:27
15 листопада у Києві проведуть акцію «Порожні стільці»
11.11.2024|19:20
Понад 50 подій, 5 сцен, більше 100 учасників з України, Польщі, Литви та Хорватії: яким був перший Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
11.11.2024|11:21
“Основи” вперше видають в оригіналі “Катерину” Шевченка з акварелями Миколи Толмачева
09.11.2024|16:29
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» — книжка для сміливих розмов від авторки блогу «У Трусах» Анастасії Забели
09.11.2024|16:23
Відкриття 76-ої "Книгарні "Є": перша книгарня мережі в Олександрії
09.11.2024|11:29
У Києві видали збірку гумору і сатири «СМІХПАЙОК»
08.11.2024|14:23
Оголосили довгий список номінантів на здобуття Премії імені Юрія Шевельова 2024 року


Партнери