Електронна бібліотека/Проза

СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Завантажити
« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

сповнювало Андрієвського, але він нічогісінько не міг вдіяти – не був готовий комісар освіти з Полтави іти битися зі здоровезними вояками-добровольцями*.
Гірко зітхнувши він попрямував улицею. У слід йому лунали голоси.
– Стьопа! Я тут єщьо трі вязанки хахляцкіх кніжєк нашол. С німі чьо?
– Да брось іх к матєрі! На растопку сгадяцца.
Віктор Андрієвський не міг повірити своїм очам. Цей тридцятирічний стрункий чоловік з кучерявим чубом та вусами як у Тараса Шевченка багато чого побачив протягом останніх років. Він бачив незграбність Центральної Ради. Він бачив демагогію більшовиків, які драли глотки за демократію, у той час коли владою в Полтаві ще були українці. Він бачив ще й інших більшовиків – жорстоких, цинічних і безмежно жадібних. Більше місяця він мусив ховатися на хуторах у селян, аби не потрапити до лап комісарів «робітничо-селянської влади». Але навіть тоді він не сподівався побачити в Києві щось подібне.
Лише кілька місяців тому він у складі делегації полтавчан зустрічався з гетьманом Скоропадським, і гетьман сам казав йому: «Скоріше мене побачать трупом, ніж я відмолюся від державної самостійності України». Лише місяць тому до Полтави приїхав полковник Неїло, який хотів дізнатися обстановку в місті з перший рук та почути думки про місцеву владу. Бо – «пан гетьман хоче знати ситуацію в провінції».
Можливо все це було гидотним глузуванням?
Стовпи були щільно обклеєні відозвами, в яких українською мовою роз’яснювалося, що федерація з Росією нічим не загрожує суверенітетові України. Там зазначалися гарантії для України та говорилося про збори загальноукраїнського сейму. Відозви наголошували, що повстання проти гетьмана здійснювалося через амбіції його ватажків – Винниченка та Петлюри, які, мовляв, ладні згубити Україну, аби лише потрапити на владу самим. У поєднанні з розгромом Українського клубу ці слова виглядали брехнею та знущанням.
Віктор Андрієвський наблизився до гетьманського палацу. Він усвідомлював, що не зможе зустрітися з самим гетьманом. Він вирішив побачити полковника Неїло, аби дізнатися від нього, про що казали у гетьманському оточенні і які там панували думки? Полковник здавався йому чесною та порядною людиною.
Біля палацу гетьмана роєм роїлося від добровольців у російських погонах та з російськими кокардами на кашкетах. Тікати не було куди – його уже побачили. Не збавляючи темпу, Віктор Андрієвський наблизився до поручника-добровольця і спитав російською:
– Прастітє. Мнє нужен палковнік Нєйіло. У мєня к нєму очєнь срочноє дєло.
– Ждітє, – коротко відповів той.
Якийсь час доброволець балакав по телефону, а потім вийшов і повідомив Андрієвського, що полковника Неїло немає у палаці. Натомість він назвав його адресу.
Покинувши палац гетьмана, Віктор Андрієвський попрямував до помешкання Сергія Шемета, одного з керівників партії хліборобів-демократів. Полтавський учитель теж належав до цієї партії – він був головою її полтавського осередку. Власне, саме через партійні справи він опинився у Києві тоді, як по Україні запало протигетьманське повстання.
Хлібороби обрали собі назву аж ніяк не через те, що все керівництво партії прийшло у політику від сохи. Партія хліборобів-демократів представляла інтереси верств хліборобів, звідти була й назва. Хлібороби, себто селяни-середняки, або куркулі, не просто щиро жадали незалежної України – вони були готові заповзято працювати для неї на своїх земельних ділянках. Це була партія переконаних, ідейних і безкомпромісних націоналістів. Коли Віктор Андрієвський зайшов до квартири пана Шемета, на нього там чекало кілька осіб, чий життєвий шлях уже сам собою став легендою.
На дивані з книжкою в руках розвалився кремезний пан з дуже кущастими вусами. Йому явно не сиділося на місці – він постійно озирався та щось дуже ретельно обмислював. Це був Микола Міхновський – один з перших ідеологів української самостійності та автор скандально-відомих «10 заповідей українця». Біля вікна замислено курив похмурий щуплий чоловік – повна протилежність пану Міхновському. Стрункий та сухорлявий він нагадував фігурою гімнаста з цирку. А твердий погляд великий карих очей казав, що це була людна дуже сильної волі. Андрієвський читав статті цього сухорлявого пана – голови Української телеграфної агенції Дмитра Донцова.
– Ну що, побачили вже картини гетьманського Києва? – глузливо спитав Сергій Шемет, сухорлявий, стрункий інтелігентний чоловік з густим чубом та чорними вусами.
– Побачив, – відповів Андрієвський. – Український клуб розгромили. Я тільки що звідти. Все на кавалки.
– Тварюки! – гаркнув Міхновський і розлючено заходив кімнатою. – Ні, ви тільки подумайте! Це ж ми, ми подарували владу Скоропадському!
Це було правдою. У квітні 1918 року, коли недолугість Центральної Ради стала очевидною всім, включаючи німців, саме хлібороби-демократи допомогли Павлу Скоропадському здійснити переворот, унаслідок якого генерал захопив владу над Україною. Гетьманом його проголосив всеукраїнський з’їзд

« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

Останні події

30.10.2024|14:38
У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
30.10.2024|13:44
10 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
28.10.2024|13:51
Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
25.10.2024|09:29
Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
19.10.2024|09:56
Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
17.10.2024|12:48
У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
17.10.2024|11:55
Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
17.10.2024|11:33
Що читає Україна?: аналітика по областям
17.10.2024|11:27
«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
11.10.2024|18:46
Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”


Партнери