Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

сповнювало Андрієвського, але він нічогісінько не міг вдіяти – не був готовий комісар освіти з Полтави іти битися зі здоровезними вояками-добровольцями*.
Гірко зітхнувши він попрямував улицею. У слід йому лунали голоси.
– Стьопа! Я тут єщьо трі вязанки хахляцкіх кніжєк нашол. С німі чьо?
– Да брось іх к матєрі! На растопку сгадяцца.
Віктор Андрієвський не міг повірити своїм очам. Цей тридцятирічний стрункий чоловік з кучерявим чубом та вусами як у Тараса Шевченка багато чого побачив протягом останніх років. Він бачив незграбність Центральної Ради. Він бачив демагогію більшовиків, які драли глотки за демократію, у той час коли владою в Полтаві ще були українці. Він бачив ще й інших більшовиків – жорстоких, цинічних і безмежно жадібних. Більше місяця він мусив ховатися на хуторах у селян, аби не потрапити до лап комісарів «робітничо-селянської влади». Але навіть тоді він не сподівався побачити в Києві щось подібне.
Лише кілька місяців тому він у складі делегації полтавчан зустрічався з гетьманом Скоропадським, і гетьман сам казав йому: «Скоріше мене побачать трупом, ніж я відмолюся від державної самостійності України». Лише місяць тому до Полтави приїхав полковник Неїло, який хотів дізнатися обстановку в місті з перший рук та почути думки про місцеву владу. Бо – «пан гетьман хоче знати ситуацію в провінції».
Можливо все це було гидотним глузуванням?
Стовпи були щільно обклеєні відозвами, в яких українською мовою роз’яснювалося, що федерація з Росією нічим не загрожує суверенітетові України. Там зазначалися гарантії для України та говорилося про збори загальноукраїнського сейму. Відозви наголошували, що повстання проти гетьмана здійснювалося через амбіції його ватажків – Винниченка та Петлюри, які, мовляв, ладні згубити Україну, аби лише потрапити на владу самим. У поєднанні з розгромом Українського клубу ці слова виглядали брехнею та знущанням.
Віктор Андрієвський наблизився до гетьманського палацу. Він усвідомлював, що не зможе зустрітися з самим гетьманом. Він вирішив побачити полковника Неїло, аби дізнатися від нього, про що казали у гетьманському оточенні і які там панували думки? Полковник здавався йому чесною та порядною людиною.
Біля палацу гетьмана роєм роїлося від добровольців у російських погонах та з російськими кокардами на кашкетах. Тікати не було куди – його уже побачили. Не збавляючи темпу, Віктор Андрієвський наблизився до поручника-добровольця і спитав російською:
– Прастітє. Мнє нужен палковнік Нєйіло. У мєня к нєму очєнь срочноє дєло.
– Ждітє, – коротко відповів той.
Якийсь час доброволець балакав по телефону, а потім вийшов і повідомив Андрієвського, що полковника Неїло немає у палаці. Натомість він назвав його адресу.
Покинувши палац гетьмана, Віктор Андрієвський попрямував до помешкання Сергія Шемета, одного з керівників партії хліборобів-демократів. Полтавський учитель теж належав до цієї партії – він був головою її полтавського осередку. Власне, саме через партійні справи він опинився у Києві тоді, як по Україні запало протигетьманське повстання.
Хлібороби обрали собі назву аж ніяк не через те, що все керівництво партії прийшло у політику від сохи. Партія хліборобів-демократів представляла інтереси верств хліборобів, звідти була й назва. Хлібороби, себто селяни-середняки, або куркулі, не просто щиро жадали незалежної України – вони були готові заповзято працювати для неї на своїх земельних ділянках. Це була партія переконаних, ідейних і безкомпромісних націоналістів. Коли Віктор Андрієвський зайшов до квартири пана Шемета, на нього там чекало кілька осіб, чий життєвий шлях уже сам собою став легендою.
На дивані з книжкою в руках розвалився кремезний пан з дуже кущастими вусами. Йому явно не сиділося на місці – він постійно озирався та щось дуже ретельно обмислював. Це був Микола Міхновський – один з перших ідеологів української самостійності та автор скандально-відомих «10 заповідей українця». Біля вікна замислено курив похмурий щуплий чоловік – повна протилежність пану Міхновському. Стрункий та сухорлявий він нагадував фігурою гімнаста з цирку. А твердий погляд великий карих очей казав, що це була людна дуже сильної волі. Андрієвський читав статті цього сухорлявого пана – голови Української телеграфної агенції Дмитра Донцова.
– Ну що, побачили вже картини гетьманського Києва? – глузливо спитав Сергій Шемет, сухорлявий, стрункий інтелігентний чоловік з густим чубом та чорними вусами.
– Побачив, – відповів Андрієвський. – Український клуб розгромили. Я тільки що звідти. Все на кавалки.
– Тварюки! – гаркнув Міхновський і розлючено заходив кімнатою. – Ні, ви тільки подумайте! Це ж ми, ми подарували владу Скоропадському!
Це було правдою. У квітні 1918 року, коли недолугість Центральної Ради стала очевидною всім, включаючи німців, саме хлібороби-демократи допомогли Павлу Скоропадському здійснити переворот, унаслідок якого генерал захопив владу над Україною. Гетьманом його проголосив всеукраїнський з’їзд

« 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери