Електронна бібліотека/Проза
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
містився підпис: «Павло Скоропадський».
_______________
Примітки:
Козаки – рядові бійці. В армії Української Держави особовий склад поділявся на старшин, підстаршин та козаків.
Старшини – офіцери армії УД.
Генеральний хорунжий – в армії УД, звання що дорівнювало сучасному генерал-майору.
Сотник - в армії УД звання, що об’єднувало сучасних капітана і майора.
Значковий - в армії УД звання, що об’єднувало сучасних лейтенанта і старшого лейтенанта.
Курінь – батальйон армії УД.
Курінний – командир куреня.
Сотня – рота або кінний ескадрон в армії УД.
Сотенний – командир сотні.
Військовий старшина - в армії УД звання, що дорівнювало сучасному підполковникові.
Рейхсхеер – Німецька імператорська армія.
Державна варта – спецслужба гетьманської держави що об’єднувала функції поліції і частково – контррозвідки.
Охоронні сотні – збройні загони при місцевих адміністраціях, фактично – внутрішні війська УД.
* * *
Гетьманські караули біля будинку штабу Харківського корпусу навіть уваги не звернули, коли на вулиці біля них разом спішилися три десятки вершників у синіх черкесках та смушкових шапках з чорними шликами. Вартових не насторожило навіть те, що озброєні до зубів вершники перекинули карабіни на ліве плече і півколом оточили вхід. Це були свої.
– Командувач у себе? – спитав їх стрункий старшина кіннотників з погонами значкового на плечах.
– У себе, – відповів вартовий.
Три десятки карабінів стрибнули в руки чорношличників. Вартові здивовано поглянули на цівки рушниць.
– Зброю на землю, – наказав значковий Дяченко. – Показуй, де караулка? Де черговий старшина?
– Що це в біса означає? – старший караулу продовжував стискати свою трьохлінійку.
– Хорош геройствувати, чотовий*, – промовив старшина-чорношличник. – Роби що кажуть – і алюр три хрести. Для здоров’я корисніше.
Караули роззброїли без жодного пострілу. Захоплений зненацька черговий старшина до дій кіннотників, поставився філософськи-байдуже. Давши чесне слово «не коїти дурниць» він лишився при зброї і провів кіннотників до генерального хорунжого Лігнау. Біля дверей кабінету Петро Дяченко зупинився, сховав у кобуру револьвер, скинув шапку та поправив на собі ремені. Двері скрипнули ледь чутно.
– Пане генеральний хорунжий! Прошу вас здати зброю, – промовив він твердим і дещо глузливим голосом.
Значковий Дяченко завжди розмовляв у такій манері.
Здивований командувач корпусу підвівся з-за столу.
– Як вас розуміти, значковий? Чому без докладу? Ви що, напилися? Хто вас сюди впустив?
– Без нервів, пане генерале, – задиркувато посміхнувся чорношличник. – Влада в місті перейшла до Директорії Українського Національного союзу. 2-й Запорізький полк прийняв підпорядкування УНС – і алюр три хрести. Прошу здати зброю і слідувати за моїми хлопцями.
Генерал присів на своє місце і про щось глибоко замислився. Потім він спокійним рухом витяг з кобури револьвер і кинув його на стіл.
– Значить переворот, – задумливо промовив командувач. – Що ж? Певно, судьба така випала для України.
Петро Дяченко трохи стушувався.
– Пане генеральний хорунжий, – промовив він вже без глузливих інтонацій. – Полковник Болбочан пропонує вам присягнути на вірність Директорії. Приєднуйтеся до нас!
Гучний регіт розірвав тишу коридору.
– Я? З Винниченком? З Петлюрою? – перепитав генерал. – Ні, вже увольте. Я присягав ясновельможному пану гетьману і служитиму йому до кінця. Ведіть мене, значковий. Виконуйте наказ.
Наблизившись до дверей, командувач раптом зазирнув Петру Дяченку просто в очі. Старшина-чорношличник був людиною лихої вдачі, але тут він раптом отетерів – настільки твердим та презирливим був погляд генерала.
– Запам’ятайте, значковий, – спокійно промовив генеральний хорунжий Лігнау. – Прийде час, і ви лікті згризете через те, що зробили зараз.
Петро Дяченко лише злосливо посміхнувся у відповідь та різким жестом запросив генерала до коридору. Тоді він вирішив, що це лише погроза.
У просторому залі ресторану голосили скрипки, плакали флейти, дзвеніли гітари та хрипів контрабас. У повітрі витали хмари цигаркового диму. Сотник Артем Горач свідомо залишив рій* запорожців біля входу і зайшов до залу сам-один. Повільно та пихато він прокрокував до центру зали. По ніздрях били запахи тютюну, смаженого м’яса, хорошого вина і жіночого поту. В очах мерехтіло від офіцерів різних звань та родів військ.
– Боже! Я даже нє знаю, гдє прінять маму кагда она вирвєцца из бальшевізії…
– В Кієве уже астановіцца нєгдє!
– Да бросьтє, гаспада. Украінская апєрєтка доживаєт своі дні!
Здавалося – уся вища каста імператорської армії чкурнула з Пітера й Москви до України, і тепер жадала побудувати тут філію старої Росії. З гульбищами та ресторанами, але без більшовиків та українців.
– О! А вот і хахляцкій черкєс! – почулося у сотника за спиною.
Артем озирнувся. Неподалік за столом на нього нахабно витріщався підпитий штабс-капітан, чию увагу явно
Останні події
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"
- 08.04.2024|13:56Війна та нові співбесідники для України
- 08.04.2024|13:54Польською вийшов друком роман Олександра Клименка «Орфей і Соломія»