Електронна бібліотека/Проза

"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Слово узяв старший з представників Національного Союзу, невисокий гладенький пан в окулярах та з коротенькою інтелігентською борідкою. Йому було ніяково серед людей в одностроях. Він явно недолюблював старшин і намагавсь виглядати серед них якомога незалежнішим. Насправді – виглядав бундючно та недолуго.
– Панове старшини! Товариші! Як ви знаєте, в Німеччині сталася соціалістична революція. Наші товариші, німецькі соціалісти, щойно скинули владу кайзера Вільгельма! Тепер німецькі окупанти мають залишити українські терени…
– Я перепрошую, а ви часом не представник соціалістів? – спитав сотник Римський-Корсаков.
– Власне так. Ми всі представники Української соціал-демократичної партії…
– Так це ви довели нас до Крут і Київської бійні? – посміхнувся командир кінної сотні. – Довго ми виправляли ваші помилки!
– Ой важко було б їх виправляти без «німецьких окупантів», … – у тон із ним зауважив сотник Авраменко, миловидний юнак з великими карими очима.
Представник УНС розгубився. Поглянувши в глузливі обличчя старшин, він зробив над собою зусилля, вдихнув, видихнув, і почав говорити знову.
Тепер ніхто не згадував про соціалістів. Представник УНС звертав увагу лише на те, у якій скруті опинилася Україна. Німеччина уже програла війну. Частини Рейхсхееру* мали піти додому, а отже українці мусили лишилися з усіма своїми лихими сусідами сам на сам. Представник УНС розповів, що на Дону міцнішали білогвардійці, і що вони жадали відтворення Російської Імперії виключно у колишніх кордонах. А в гетьманському оточенні все більше силу набирали прибічники відтворення «єдиної та неділимої». За скасування незалежності України виступало все більше й більше міністрів…
– От ви сидите тут на кордоні і нічого не знаєте, – промовляв представник УНС. – А у Полтаві та Києві зараз створюють офіцерські дружини. Всі один до одного – офіцери-чорносотенці. Вони не носять українських погонів, на них російські кокарди, так само – в них російські звання та звернення. Прибічники «єдиної-неділимої» займають посади скрізь!
– То правда, – похмуро помітив військовий старшина Гейденрайх. – Нєдавно юж досвядчилісьми. Віджелі юж новего командувача дивізії.
Старшині зневажливо хмикнули. Новий командувач справив на них незабутнє враження.
– От бачите! – зрадів представник УНС. – Справжні патріоти Петлюра, Порш і Капкан сидять у в’язниці. Гетьман вже явно цурається України! Панове старшини! Батьківщина потребує захисту.
Старшини по-різному сприйняли їхні слова. В очах одних палав вогонь – слова представників УНС їх надихнули і розчулили. Проте не менше половини командирів відповіли політикам похмурими поглядами та іронічними посмішками. Але старшини мовчали. Всі погляди були спрямовані на командира їхнього полку.
Полковник Болбочан підвівся і допитливим поглядом обвів своїх підлеглих.
– Панове старшини, – промовив він. – Представники УНС звернулися до мене через те, що їх все більше непокоїть ситуація в Україні. Адміністрація гетьмана Скоропадського робить кроки, які не зрозумілі ані нам, ані політикам з Національного союзу. Є побоювання, що для України готують повернення до оновленої імперії. Тому нас закликають долучитись до рішучого протесту всім цим намірам. Панове, справа дуже серйозна. Йдеться про долю України. Через це, перш ніж від імені нашого полку висловити якесь рішення, я хочу почути усіх вас. Хай кожен з вас сам прийме для себе рішення, пристати нам у підпідпорядкування Національного союзу, чи ні?
Один з курінних* зрізу ж підняв руку.
– Дозвольте, пане командире! – промовив старшина. – Я от щось не втямлю. Ці люди нам розписали жахи гетьманщини. Але. Гетьман прийняв країну зруйновану більшовиками і відродив її. За гетьмана запрацювали заводи й шахти. За гетьмана відновилися залізниці. За гетьмана шириться торгівля та кооперація. Ми давно вже не маємо на руках рублів – скрізь у ходу твердий український карбованець. Невже це все – задля «єдиної-неділимої»?
Розсудлива промова курінного миттю збурила кількох військовиків.
– Дороги! Заводи! Кооперація! – передражнив його інший старшина. – А те що у Полтаві більшість гімназій ще й нині викладають російською – це як?
– Це так, що не можна за рік миттю повернути українську мову туди, де її свідомо викорчовували три сторіччя, – флегматично зауважив сотник Римський-Корсаков. – Перебудова суспільства потребує часу. І процес іде – уже існує Українська Академія наук, два українські університети, по всій Україні відкриваються українські гімназії. Ви хочете мені сказати, що все це робиться для втіхи монархістів?
– Еге ж! Університети їм будують! – відгукнувся гарячкуватий значковий Дяченко. Їхню кінну сотню за характерний головний убір вже давно називали Чорними Шликами або чорношличниками. Легенди ходили про їхню шалену вдачу. – Про які університети ви мені тут товчете? А ви забули що пани повідбирали землю у селян?
– Але ж готується земельна реформа, – нагадав йому сотник Авраменко. – Землі можна буде мати не більше 100

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »


Партнери