Завантажити

Денікіним. Вибач за подробицю – за «єдіную-нєдєлімую», – Артем намагався говорити жартівливо, хоча й сам розумів, що жартів у його словах не було й на гріш. – Варіант другий – проти денікінців та більшовиків – за вільну Україну. Вибач за подробицю – під керівництвом саме тих типів, які здали Київ, заарештували командувача і поставили над нами Волоха. Третій варіант – осісти у селі і помалу гайдамачити на дорогах та залізницях й ще – давати жару і червоним, і денікінцям водночас. Вибач за подробицю – триватиме це, допоки останній переможець не розчавить цю вольницю силами поліції та штатних військових частин.
Артем посунувся і зазирнув їй в очі.
– Мені бридко і огидно служити цим недолугим демократам, але я обираю саме другий варіант. А ти?
Вона посміхнулася, повернулася та згорнулася в нього на грудях.
– А я – з тобою, – у її голосі з’явилися нотки надії. – Якось воно буде. Кажуть, тривають переговори з Антантою. Прийдуть французи…
– Не сподівайся, – заперечив він. – Французи до нас не прийдуть.
Вона підняла голову та глянула на нього стурбовано:
– Це ти так думаєш чи…
– Не думаю. Знаю, – Артем відчув, що не може більше від неї цього приховувати. Та й від кого було вже критися? – Ти пам’ятаєш, у потязі, коли ми познайомилися… Я їхав до Києва із завданням.
Він розповів їй усе. Про спробу Болбочана налагодити контакт з гетьманом. Про розчарування від зустрічі з гетьманськими чиновниками та хліборобами-демократами. Про розмову з полковником Терещенком та генералом Рогозою. Про те, куди ходив з її вікна та чому до неї ломилася «свідомка».
– Так і сказав? – Тетяна була вражена розповіддю.
– Слово у слово. «Українська Держава повалилася в ту мить, коли козаки зрадили свого гетьмана».
Вона завмерла на його плечі. Замислилася.
– Як все це складно! Як все заплутано! Не хочу більше про це думати.
– Усвідомила? Так складно, що самій страшно?
– Страшно, Артеме. Страшно відчувати себе безсилою. Але що я можу зробити? Мені від служби й так голова обертом, а зараз я біля тебе. І мені гарно.
Вона посунула плечима, так, наче хотіла зручніше вмоститися на його грудях.
– Мені гарно й затишно. І нехай весь світ навколо палає. Я з тобою, і я – щаслива.
Він тихо засміявся.
– Що я сказала не так?
– Все так. Тому й смішно, – зауважив Артем. – Світ навколо нас якраз таки палає. Злидні навколо. Держава руйнується вщент. А нам с тобою і лиха нема.
Він опустив очі і зустрівся з її пронизливим поглядом.
– Я також біля тебе. Мені теж тепло і затишно. Мені гарно з тобою – і край. Тому й сміюся.
Тетяна смішно насупила брови:
– Не бачу нічого смішного. Я, може, й хочу обігріти весь світ, але не можу. На жаль. Зате я точно знаю, що як буде треба, я до чорта на запічок піду гола й боса, аби тільки за тобою. Я такого тебе дуже довго чекала, і не моя провина, що знайшла тоді, коли доля держави висить на павутинці. Зараз я біля тебе. Нащо мені той світ навколо? Годі про це. Давай думати про щось гарне.
Вона поцілувала його коротко але дуже ніжно.
– Мама каже: якщо біду біля себе змінити не можеш – не думай про неї. Думай про щось гарне, або займися чимось, що тобі подобається.
Вона сплела пальці в нього за потилицею, відсунулася і повисла на витягнутих руках. Грайливо йому підморгнула.
– Спіймай дівчину.
Він запитливо поглянув. Вона засміялася:
– Довго міркуєте, пане старшина. Втече від вас дівчина.
Він зрозумів. Сунувся, спробував поцілувати її в губи. Потрапив у плече – в останню мить Тетяна спритно увернулася.
– Ай-яй-яй, пане старшина. Який ви неоковирний!.. Ану ще раз. Спіймай дівчину!
Кілька секунд без рухів і вперед. Відчув смак її губ.
– Ну годі, годі, Артеме, – грайливо мовила вона. – Виграв.
Вона знову згорнулася на його плечі. Торкнулася щоки пальцями.
– А уяви, як буде гарно, коли усе це закінчиться. Настане мир. Ми повернемося до Харкова. Прийду я після виставки, заморена від суперечок з моделями. А ти повернешся зі служби… службовим автомобілем, – він посміхнувся, і вона приклала пальці до його губів. – Не заперечуй – це моя мрія. Ми відкриємо шампанське, сядемо за стіл і зі сміхом згадуватимемо цю зиму. Цю хату, ці стіни, ці жахи.
– Лампу гасову також не забудь.
Лампа ледве блимала. Нерівний промінь тягнувся до самого вікна, і в ньому чітко виділялися її наган та його шапка зі шликом.

3 липня 2013 р.
м. Київ.


Web-гаманець автора: U408744459664

читати